“Авгієві стайні” міф

“Авгієві стайні” – п’ятий подвиг Геракла.

Авгієві стайні – в грецькій міфології обора царя Еліди Авгія, що мав багато худоби й не чистив обори від гною 30 років. Геракл очистив авгієву обору за один день, пустивши через неї воду двох рік – Алфею й Пенею.

В переносному розумінні вираз авгієві стайні означає надзвичайно забруднене місце, велике безладдя або вкрай занедбані й заплутані справи.

“Авгієві стайні” міф

Цар Еврісфей довго не міг отямитись – не так з переляку, як з розпачу: адже Геракл знову повернувся переможцем з тяжкого-випробування, ще й, на прикрість цареві, приволік того вепра, що мав роздерти героя на шмаття.
“Що ж тепер йому загадати?” – сушив собі голову недолугий цар, та, певне, нічого б і не надумав, якби не його могутня спільниця Гера.
Злопам’ятна богиня з’явилась Еврісфеєві якось уві сні й підказала загадати герою таке, що було не тільки нездійсненне, але й ганебне, принизливе навіть звичайній людині.
Ще й на світ не світилось, як втішений Еврісфей послав свого оповісника Копрея до Геракла з суворим наказом: йти негайно в Еліду до царя Авгія і за один день вичистити в нього всі стайні.
Зачувши цей дивний наказ, Геракл аж спаленів з образи.
– Чистити стайні! – обурено крикнув він. – Що ти, Копрею, верзеш?
Та враз герой урвав собі мову, помітивши глузливу посмішку царського оповісника. Обличчя в Геракла пашіло гнівом, та він понурив важке чоло і навіть не чув, коли Копрей пішов.
Так, кара богів страшна! Але його власна провина, що й досі незрушним тягарем лежить на серці, ще страшніша. То хіба він може відмагатися від хай найгіршої, хай найганебнішої спокути? Цар Еврісфей глузує із своїми прислужниками, то й що? Треба не зважати на них, а чинити Зевсову волю.
Дорогою до Еліди Геракл пригадував, що чув про володаря тієї країни. Цар Авгій, син сонцесяйного Геліоса, був неймовірно багатий, а надто на всяку худобу. Тьма-тьменна її паслася на зелених гірських полонинах та в долині річки Пенею. Царські табуни й отари були незліченні, мов хмари на осінньому небі. Тож, мабуть, і стайні ті величезні. Ніколи Геракл не цурався роботи, але його бентежила думка, чи зможе він упоратися за один тільки день.
В Еліді Геракл одразу подався не до палацу Авгія, а до його численних стаєнь, обведених міцним муром. Тільки тепер герой збагнув, яке важке діло загадав йому Еврісфей. Усе подвір’я всередині муру було суцільне болото, і від нього тягло запаморочливим смородом. Розпитавши людей, Геракл дізнався, що стайні ніхто зроду-звіку не чистив. Надвечір сюди заганяли худобу, і вона так і товклася в тім гної. А бридкий сморід від царських стаєнь линув аж до навколишніх сіл, отруюючи людям повітря й життя.
Авжеж, ганебно героєві порпатись у гної, однак потім люди вільно дихатимуть і згадуватимуть його щирим словом подяки. Але як його зробити за один тільки день? Довго міркував Геракл, походжаючи круг муру, тоді подався вгору, до швидкої річки Пенею і тут сів трохи спочити.
Цар Еврісфей, певне, тішиться думкою, що Геракл, славетний герой, носитиме на власних плечах смердючі коші із гноєм і сам стане бридкий та смердючий. Аж ні, не діждеться Еврісфей, щоб Геракл бруднив собі руки. До того ж він сам дав один тільки день.
Надвечір Геракл пішов до палацу елідського царя.
Щиро здивувався Авгій, коли побачив перед собою уславленого Геракла, а надто як почув, що той узявся за один день вичистити
всі його стайні.
– Та хіба один чоловік таке здужає? – спитав, не ймучи віри, елідський цар. – Якби зібрати людей з усієї моєї держави, то і вони не впоралися б за день.
– А я це зроблю сам один, – спокійно відказав Геракл.
– Ні, не зробиш! – затявся Авгій. – Закладаюсь, не зробиш.
– І я закладаюсь, – усміхнувся герой. – Якщо я виграю, ти віддаси мені десятину твоєї худоби, гаразд?
– Гаразд! – не замислюючись, погодився цар, певний, що Геракл неодмінно програє.
Покликали в свідки Авгієвого найстаршого сина Філея. Царевич розбив їм руки, а господар сказав:
– Сьогодні, Геракле, будь моїм гостем, а завтра вранці можеш братись до діла.
Наступного ранку, тільки-но зарожевіли на небі промені-персти золотошатної Еос, Геракл вийшов з палацу, несучи на плечах кайла й лопати. Він ішов не до стаєнь, а в ліс, до річки Пенею, що бурхливо мчав з гори свої хвилі.
За кілька кроків від берега Геракл став, скинув лев’ячу шкуру і заходився копати чималий рівчак униз, аж до стаєнь. Важка була то робота, до снаги тільки могутньому героєві, – твердий, кам’янистий грунт ледь піддавався, і раз у раз лопати і кайла ламалися.
Цілий день не розгинаючись Геракл копав той рівчак, тільки поглядав часом на сонце, а тоді працював чимдуж далі. Докопавши рівчак аж до самих воріт царських стаєнь, Геракл нарешті спинився, обійшов мур і з протилежного боку вибив у ньому великий отвір. А тоді звелів челядникам не підпускати до стаєнь худоби, хоч сонце вже стояло на
вечірньому прузі.
З палацу вийшов нарешті сам Авгій поглянути, що ж робить Геракл, та ніде його не побачив. Посміхнувся зневажливо цар, бо чистити стайні герой і не думав. А день уже потьмянів…
Та з лісу почулися глухі могутні удари – то Геракл з’єднував уже рівчак із Пенеєм.
І ось прозорі, чисті струмені ринули новим річищем униз, просто до стаєнь, закрутилися на подвір’ї і понесли весь гній, солому, болото через отвір, пробитий у тому боці стіни.
Геракл стояв і мовчки дивився, як працює за нього вода. Звідусіль позбігалися люди, з натовпу чулися вигуки щирого захвату, радісний сміх, а царевич Філей уголос вихваляв Геракла, його розум і руки.
Довго вирувала вода, а тоді герой подався назад, до річки, завалив камінням рівчак, і вода знов пішла своїм плином. Усі стайні стояли чисті, вимиті водою, і останні промені призахідного сонця відбивалися в невеличких прозорих калюжах.
– А що, царю, програв? – весело крикнув Геракл до спохмурнілого Авгія. – Доведеться вранці твоїм пастухам відлічити мені десятину худоби, і я пожену її завтра додому.
– Чого поспішати, гостюй іще в мене в Еліді, – відказав знехотя цар.
– Ні, я не можу баритись. Адже Еврісфей уже придумав, мабуть, мені якусь іншу роботу.
– То тебе прислав сюди Еврісфей? – жваво спитав Авгій. – Чого ж ти тоді правиш із мене худобу?
– Хіба ми не закладалися? – ображено мовив Геракл.
– Авжеж, закладались, я тому свідок, – почувся дзвінкий голос, і царевич Філей став поруч героя.
– Припни язика! – заволав люто Авгій на сина. – Ану геть мені з-перед очей!
Та царевич незрушно стояв біля Геракла. І Авгій аж зайшовся криком:
– Гетьте звідси обидва! Гетьте обидва! Так цар Еліди втратив і гостя, і сина.
Царевич Філей подався до родичів на острів Дуліхій, а Геракл, як слухняний раб, пішов до Мікен.
Вислухавши його розповідь, цар Еврісфей недбало сказав:

– Чистити стайні – то зовсім не подвиг. Іди-но мерщій до Стімфалійського лісу та повиганяй звідти міднокрилих птахів.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...