“Каторжна” образ Докії

Борис Грінченко особливо яскраво зобразив дитячу психологію в оповіданні ” Каторжна “.

“Каторжна” образ Докії

Докія, головна героїня оповідання, рано залишилася без матері, яка дуже любила свою маленьку донечку. Батько не балував ласкою свою доньку, а з того часу, як одружився ще раз, дуже рідко згадував про Докію. Зате мачуха ніколи не забувала про падчерку: ледь не з першого дня спочатку давала їй штурханців, а потім почала бити дівчинку. “Принеси дров, почисть горщики, побав малу дитину, послідкуй за худобою”, – тільки й чула Докія від мачухи. Дівчинка була такою забитою й відлюдькуватою, що і мачуха, і батько, і чужі називали її “каторжною”. Люди наче зовсім забули її ім’я. Докія росла неласкавою, ніколи не плакала, нікому не жалілася, мовчки, з-під лоба, наче вовк, поглядала на мачуху, штовхала зведеного маленького братика. Одного разу мачуха побачила, що Докія бавить хлопчика, але кинулася до дітей, закричала на дівчинку, і та більше не няньчила братика. Люди дивувалися з поведінки Докії, але тільки сусідська дівчина Христя одного разу пожаліла каторжну, та у відповідь почула грубощі. Жоден житель села не замислився над причиною такої поведінки. Та й сама Докія не намагалася налагодити хоч якісь стосунки з ровесниками. Єдиною розрадою дівчинки була калина, до якої припадала дівчинка, мов до рідної матінки, співала пісень та плакала. Але ненависна мачуха дізналася про це й безжально зрубала кущ.

Минув час, Докія виросла, стала в красивою дівкою, на яку заглядалися парубки, але жоден так і не наважився підійти до каторжної, бо “зараз стусанами нагодує”. Та одного разу хлопець із сусіднього села зупинив її, обняв, задивився в її очі, наговорив ласкавих слів – і серце каторжної розтануло. Вона покохала Семена, сподівалася на щастя, але він зрадив Докію, привселюдно висміяв її. Важко уявити, що вона пережила в цю мить. Каторжна ненавиділа зрадника, його коханку, усіх, хто сміявся з її нещастя, і готова була живцем спалити своїх ворогів – і таки запалила хату, стіни якої бачили її приниження. Та в останню мить Докія згадала, що в хаті залишилася маленька дівчинка Санька, яка любила її. І каторжна схаменулася, кинулася гасити вогонь, що вже розгорявся, почала підгортати під себе солому і не помічала, що язики полум’я палили її тіло.

Борис Грінченко у невеликому оповіданні зумів тонко відтворити психологію зневаженої, затурканої, забитої дитини, яку ніхто не любив. Вона рада була отримати ласку хоча б від маленького зведеного братика, відчути тепло його обіймів, але й тут втрутилася мачуха. Вона систематично вибивала з дівчинки залишки любові до людей, до світу, називала її каторжною, і Докія виросла злою, мовчазною, готовою стусанами відбиватися від усіх, хто зневажає її. Усе життя люди методично вбивали в ній найщиріші почуття, проганяли її, називали каторжною. Але глибоко в душі вона залишалася людяною, адже не змогла допустити, щоб через її необачний учинок загинули невинні душі.

Оповідання Грінченка – цс вирок бездушності світу, жорстокості людей, усьому тому, що робить душу героїні не просто черствою, а й по-справжньому жорстокою. Та людська природа перемогла в душі Докії, хоча дівчина так і не отримала відповіді на своє останнє запитання: “За що?”.

Цитатна характеристика Докії з твору “Каторжна”:

“Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила!.. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!”

“Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, – ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли…”

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...