"Легковажні" річки

Дуже цікава подія, що сталася в XII ст., описана в одному з Новгородських літописів.

Населення старовинного Новгорода, невдоволене непристойною поведінкою свого духовного пастиря єпископа Іоана, вирішило вигнати його зі свого міста. Пліт із служителем церкви пустили вниз за течією річки Волхов, яка бере почало в озері Ільмень, а впадає в Ладозьке. Але, дивна справа, не встиг пліт виплисти на середину Волхова, як його раптом понесло… назад, оскільки річка чомусь "передумала" і потекла в протилежному напрямі. Релігійні новгородци сприйняли це "диво" як "знамення господнє", і єпископ Іоан з почестями повернувся на свій престол.

Як ви, напевно, здогадалися, Бог тут був ні при чому. Пояснюється це явище задоволено просто. Виявляється, ухил земної поверхні від витоку річки Волхов у бік його гирла в Ладозькому озері дуже незначний. Коли в нижній течії річки випадають сильні дощі або навесні утворюється крижаний затор, а у верхній течії коштує суха погода, рівень води в низовьях стає вищим, ніж у верхів’ях.

Тому річка і тече у зворотному напрямі, тобто до озера Ільмень.

Прикладів подібного явища багато. Змінює свою течію також і значно велика річка Європейської частини Росії Сухона, що бере почало з Кубенського озера. У своїх верхів’ях, де ухил поверхні до 2 см на кілометр, річка спокійно тече серед широких пологих берегів. Зате навесні її верхня течія – припливи Вологда і Лежачи, переповнені талими водами, течуть з такою швидкістю, що, впадаючи в Сухону, припиняють рух води подвійним потоком, утворюючи своєрідні греблі. Так створюється перепад висот, і оскільки рівень річки на якийсь час стає значно вищим, ніж в озері, вона повертається в нього. Це триває від трьох до дев’ятнадцяти днів.

За час зворотного перебігу Сухони в Кубенськом озері створюється великий запас води. Споруджені тут гребля і шлюз дозволяють затримувати її надлишок і регулювати річковий стік.

Описані явища можна спостерігати в червні-липні і в нижній течії річки Обі, коли припливи, що впадають в неї, раптом починають текти у зворотному напрямі. В цей час зазвичай відбуваються повені в нижній частині русла великої річки.

Зустрічаються подібні явища не лише на річках рівнинною, але і в гірській місцевості. Так, в районі Лучегорська в Приморському краю (Далекий Схід) невелика річка Контровід змінює свою течію раз на три місяці по черзі, впадаючи то в річку Уссурі, то в Бікин.

На півострові Камчатка є річка Пенжіна. Вона зазвичай впадає в Пенжінськую губу моря Охотського, але в результаті приливів, що чергуються, і відливів, відповідно змінює напрям течії.

А річка Шуя в Карелії, витікаюча з Ушкозера, змінює напрям течії 15-20 раз на рік. Це пояснюється зміною живлення озера підземними джерелами. При його зменшенні рівень озера знижується, і річка поповнює його водні запаси.

У Центральній частині Королівства Камбоджі плескалося велике озеро Тонлесап. Його ще називають Камбоджійським внутрішнім морем. З озера витікає річка Сап – права притока великої і повноводної ріки Південно-східної Азії Меконга. Ці річки зливаються поблизу столиці країни Пномпень.

Весной під час танення снігів в горах Тибету, звідки бере почало Меконг, а також в період мусонних дощів рівень води в Меконзі піднімається на 7-12 метрів, і вона спрямовується через річку Сап в озеро, одночасно збагачуючи його рибою. Радісна подія відзначається в цій країні Святом Повернених вод. Площа озера в цей період збільшується в 3-4 рази, і в затоплених мелководьях створюються ідеальні умови для життя і розмноження риби. Не дивно, що по її запасах на гектар площі озеро Тонлесап займає одне з перших місць в світі.

Коли ж рівень Меконгу падає, річка Сап знову починає поповнювати свої запаси водою озера. Після часткового обміління Тонлесапа на звільнених від води площах прилеглої до нього рівнини залишаються тисячі тонн плодороднейшего мула, завдяки чому тут вирощують рекорд високі урожаї рису. Цю низовину називають "рисовим блюдом Азії".

Є на земній кулі і інші незвичайні річки. У Південній Америці, недалеко від чилійського порту Аріка, тече невелика річка, але притому лише… вночі. Річ у тому, що вона харчується снігами Анд, які тануть, зігріті сонячними променями. Вода звідти доходить до річки лише увечері. Вдень же русло її пересихає.

Река Оріноко в Південній Америці в своїх верхів’ях розгалужується на два рукави, які впадають в різні басейни. Один з них тече далі як власне Оріноко, а інший – Касикьяре – впадає в Риу-негру, приплив Амазонки. Таке явище називається біфуркацією, тобто "роздвоєнням".

Подібні річки є і в Російській Федерації. Так, наприклад, річка Пижмо Мезенськая тече як в Мезень, так і до Печору. А річка Курей на Далекому Сході розгалужується в середній течії. Одна частина її вод стікає в річку Тунгуса, що впадає до Амура на відстані 16 км. від міста Хабаровська, а інша – в Сельгон, а потім в озеро Болон. Обоє гирла розташовано одне від іншого на відстані до 200 км.

Інколи наземні річки раптом переходять як би на підпільне існування. Такий, наприклад, є південно-уральська річка Сім, яка зникає біля підніжжя гори і виходить на денну поверхню з іншого боку.

Чи можуть річки текти вище за свої береги? Не дивуйтеся, є на земній кулі і такі. Це, наприклад, Ріоні в Грузії, По в Італії, китайська Хуанхе, Червона у В’єтнамі та інші. Рівень останньою, завдяки дії мусонних дощів, інколи піднімається над вулицями Ханоя – столиці В’єтнаму – взимку на 4, а влітку на 11-12 метрів. Бурхливі, такі, що нестримно мчаться в своїх гірських верхів’ях, ці річки розмивають м’які породи і несуть величезну кількість продуктів руйнування. На низовинах же річки різко уповільнюють течії, і захоплений ними матеріал відкладається в руслах. Саме тому там їх рівень частенько виявляється вищим за рівень довколишньої місцевості. При цьому, він весь час зростає. Доводиться постійно нарощувати береги, споруджувати вали і греблі, аби вони "не втекли" зі своїх русел.

Що стосується великої китайської річки Хуанхе, то окрім офіційної назви Жовта річка, вона отримала за свою буйну вдачу безліч досить красномовних прізвиськ, таких, наприклад, як Горе Китаю, Река, що надриває серце або Река, що приносить тисячі неприємностей. І це недивно: адже за людську пам’ять Хуанхе 26 разів змінювала своє русло і понад 1500 разів заподіювала величезні катастрофічні руйнування, виходячи з берегів. Лише за останніх 40 років об’єм робіт по споруді і зміцненню гребель на берегах річки, рівень якої часто піднімається на 10 м вище прилеглих рівнин, перевершив об’єм земляних робіт, наприклад, по спорудженню Панамського каналу в три, а Суецького в два рази.

Хуанхе є найкаламутнішим серед великих річок земної кулі. У одному кубічному метрі її бурхливої води в середньому міститься 35-40 кг гірських порід, головним чином лісу, що складає так зване Лісове плато, через яке вона протікає.

За один лише рік ця річка виносить зі свого русла до гирла близько 2 млрд. тонн наносів. Чи багато це? Візьмемо для порівняння, скажімо, піраміду Хеопса в Єгипті (висота 146,6 м, тобто майже з 50-поверхова будівля). Вона важить приблизно 6 млн. тонн. Таким чином, виявляється, що річка щорік виносить в морі… три з половиною сотні пірамід жовтого піску, ціле місто. Тому недивно, що море, в яке вона впадає, називається Жовтим. Китайці говорять про Хуанхе, що "воду її не можна пити, оскільки вона для цього дуже густа, на ній не можна орати, оскільки вона дуже рідка".

Є річки, які нікуди не впадають. Вони або втрачаються серед пісків пустель, або ж повністю розбираються на зрошування. Це, наприклад, річки безстічних басейнів Казахстану і Центральної Азії – Великий і Малий Узень, Чу, Зеравшан, Мургаб, Тургай, Сарису та інші.

Щонайдовша ж з такого типа річок – Теджен досягає довжини 1150 км. Вона бере почало в горах Афганістану і протікає по території Ірану і Туркменії, де повністю розбирається на зрошування.

Река Окаванго в Південній Африці зникає в пісках пустелі Калахарі, утворюючи там велику труднопрохідну трясовину.

Єдина у своєму роді річка протікає на Північному острові Нової Зеландії, поблизу міста Роторуа. Вода біля її лівого берега "кипить", а біля правого – холодна, як лід. Причому, річка тече так швидко, що обоє потоку не змішуються.

Деякі річки просто приголомшують незвичайними малюнками своїх течій. Знайдіть на карті Європейської Росії правий приплив Волги Свіягу. Приглянетеся: впродовж 400 км. вона тече паралельно Волзі, але…у протилежному напрямі. У своїй середній течії річка омиває західну частину Ульяновська, тоді як його східні квартали живописно підносяться вже на березі самої Волги. І хоча відстань між обома річками тут складає всього лише 4 км., вони зустрічаються майже на 200 км. далі на північ.

Цікаві і інші російські річки. Так, наприклад, оригінальною є ліва притока ріки Сури – П’яна. Пробігши майже по кругу більше 400 км., вона досягає своєї головної річки на відстані 30 км. від місця "народження". Незвичайний, ступінчастий напрям течії має річка Урал, що є природною межею між Європою і Азією. Вона бере почало на східних схилах Південного Уралу, потім тече спочатку в строго меридіональному напрямі на південь, далі, немов по чиїйсь команді, "ламає" напрям своєї течії під кутом 90 гр. на широтне, з тим, аби через декілька сотень кілометрів під тим же кутом знову змінити його на первинне. Майже аналогічний малюнок течії, лише зворотних румбів, має річка Печора, що бере почало на західних схилах Північного Уралу. Причини цього явища – розломи земної кори, по яких течуть ці річки і тверді породи, які вони обходять.

Зазвичай всі річки мають припливи, які поповнюють їх водні запаси. По водоносності і довжині останні, як правило, поступаються основним річкам. Але, виявляється, немає правив без виключень. Так, наприклад, правий приплив Єнісею – красуня Ангара, обдарована Байкалом, приносить до Єнісею майже наполовину більше води, чим несе він сам до місця їх зустрічі.

Також у півтора рази більше чим Волга приносить її правий приплив Кама до місця їх зустрічі. Таким чином можна сказати, що в Каспійське море впадає не Волга, а… Кама. Саме вона фактично є основною річкою, а зовсім не припливом Волги. Отже не має рації чеховский герой, що стверджував як безперечне, що "Волга впадає в Каспійське море".

На тій же підставі можна стверджувати, що столиця Франції Париж стоїть не на Сіні, а на її припливі Йонне, оскільки перша приносить до їх злиття 75 кубометрів води в секунду, а друга – 105!

Ще більше парадоксів між довжиною деяких річок і їх припливів. Так, одна з найбільших річок Європейської частини Росії Північна Двіна завдовжки 750 км. значно коротше за свій правий приплив Сухони, що має довжину 1130 км. Священний індійський Ганг, який несе свої води на 2700 км., виявляється на 200 км. коротше за Брахмапутри, а австралійський Муррей, довжина якого 2570 км., на 170 км. коротше Дарлінга. Не дивуйтеся, але навіть друга по довжині серед річок земної кулі – Міссісіпі утримує це звання лише тому, що почало її відлічують від витоку її правого припливу Міссурі, довжина якого складає 4740 км. А довжина власне Міссісіпі значно менша – 3950 км.

На географічній карті Західної Австралії позначена річка Гаськойн. Проте на місцевості тут можна побачити лише довгу піщану смугу, в’юнку серед густої зелені дерев і кущів. Виявляється, саме під нею і ховається річка Гаськойн. Тому вона і отримала влучнішу назву "Річка навпаки".

А чи бачили ви де-небудь річки, які перетинаються під прямим кутом, і кожна з них після цього… тече по своєму руслу далі. Фантазія? Ні, дійсність! Виявляється, є на Землі і такі. Біля польського міста Вонгравец в Познаньськом воєводстві дві річки Велна і Нельба перетинаються строго під прямим кутом. А води їх, уявіть собі, ніскільки не змішуючись після цього течуть своїми руслами далі. Як з’ясували учені, секрет такого унікального явища полягає у відмінностях температур води в цих річках. Річ у тому, що в одній річці вона вища, а в іншій нижче. До того ж у них і різна швидкість і рівні течій. Неодноразово тут ставили експерименти. У Велну наливали червону фарбу, а в Нельбу – синю. І в місці пересічення річок фарби не змішувалися: червона бігла в своє русло, а синя – поверх червоної – в своє. Ось вже, дійсно, чудесам природи немає меж!

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
"Легковажні" річки