“Мина Мазайло” критика

Комедія “Мина Мазайло” відрізняється оригінальним сюжетом, у якому переплетено культурно-соціальний та родинно-інтимний аспекти, містить галерею виразних характерів з індивідуалізованим культурним і національним світоглядом, насичена дотепними, пародійними, карикатурними, фарсовими сценами.

У творі використано широкий діапазон живої і тому колоритної мови, що відбиває специфіку духовних та національних цінностей основних персонажів. Комедія характеризується широкою палітрою інтонацій та мелодійних візерунків – веселих, ніжних, мажорних, романтичних, елегійних, сумних, трагікомедійних і навіть фантасмагорійних

“Мина Мазайло” Критика

Лесь Курбас про п’єсу: “Я вважаю п’єсу “Мина Мазайло” за виключну річ, як і взагалі Куліша я вважаю за геніальну людину!”

Л. Танюк: “Суттєве у психологічному фарсі Миколи Куліша те, що, всупереч багатьом твердженням, мовна проблема, хоч і яка важлива, не головна в ньому,- вона лише зовнішній сюжет “дискусії з національного питання”, лише символ, знак проблеми глибшої, суспільно-громадської, зумовленої відчуттям (чи запереченням) як свого “національного я”, так і своєї загальнолюдської сутності.”

Після постановки в театрах і публікації комедія стрімко здобула визнання. Проблематика, художні реалії твору жваво обговорювалися у пресі, стали предметом дискусій, у процесі яких висловлювалося чимало високих і дуже високих оцінок, зокрема М. Хвильового, Остапа Вишні. Образи, характери п’єси активно проектувалися на тогочасну українську дійсність і трактувалися як живі й оригінальні типи з навколишнього життя.

Літературознавці про твір. Питання мови, точніше, ставлення до неї персонажів, узято за основу конфлікту, що розгортається в комедії у формі дискусій, які породжують комічні ситуації, визначають основні сюжетні лінії (Мина-Мокій, Уля-Мокій, тьотя Мотя-дядько Тарас та ін.). Вдало дібрані мовні засоби допомагають авторові яскравіше індиві­дуалізувати характери комедійних персонажів, виявити малоросійську меншовартість і духовну порожнечу українського міщанства.

Незважаючи на певну однобічність при змалюванні драматичних ха­рактерів і помітну авторську налаштованість на відповідну ідею, Образи ко­медії “Мина Мазайло” відображали правду життя, те типове й суттєве, що характеризувало тогочасне суспільство. Наприклад, національний нігілізм, як домінуюча риса характеру частини персонажів, розкриває і становить суть малоросійства, є підгрунтям ідей великодержавного шовінізму.

Характери комедії виписані майстерно, поведінка героїв, їхні репліки психологічно вмотивовані. Головна постать у творі – Мина Мазайло, який уособлює духовну порожнечу й малоросійську меншовартість міщан. Його намір зректися свого прізвища породжує низку сюжетних колізій.

Мина цурається свого українського прізвища, мови, культури; гото­вий убити рідного сина, щоб той не завадив здійснити задумане: “Заставлю! Виб’ю з голови дур український! А як ні – то через труп переступлю. Через труп!..” На його думку, українізація принижує, робить з нього другосортну людину: “Серцем передчуваю, що українізація – це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади”. Досить влучну характеристику Мині дав син Мокій, назвавши його “валуєвським асистентом”.

Чи не найколоритніша постать у творі – Мотрона Розторгуєва з Курська… Уже перша її репліка викликає і гіркий сміх, і тривогу за до­лю рідної мови. Приїхавши на українську землю, вона була вражена не-чуваним, як їй здалося, зухвальством українців: “Тільки що під’їхали до вокзалу, дивлюсь – отакими великими літерами: “Харків”. Дивлюсь – не “Харьков”, а “Харків”! Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?”

Згущуючи фарби, автор удається до нещадної сатири, гротеску та влучного шаржування. Абсурдні твердження Розторгуєвої, що “україн­ська мова – то австріяцька видумка”, як і вся її поведінка (“Л тьотя ходила Наполеоном і думала”) допомагають не лише розвінчати нега­тивні явища, а й загострити проблему.

Полярний до шовіністок образ дядька Тараса з Києва. Це націо­нально свідомий українець, який гаряче вболіває за рідну мову, ревни­во обстоює її самобутність, бореться за збереження національного коре­ня, козацького духу.

Головним опонентом войовничого міщанства змальовано в комедії Мо-кія. Він активно дискутує з тими, хто чинить опір українізації, рішуче роз­вінчує ідеї російського шовінізму, які намагається утвердити у своїй родині Мина Мазайло. Мокій не лише не хоче міняти прізвища, а й уважає, що до нього треба додати колись втрачену частину “Квач” (Мазайло-Квач). Хло­пець гаряче пропагує красу рідної мови, демонструє глибокі знання не тіль­ки з філології, а й з етнографії, антропології, історії ( Г. Семенюк ).

Юрій Лавріненко зазначає, що в п’єсі діють лише негативні персона­жі: “Персонажі схоплені в таких найсуттєвіших і оголених рисах, що ці­лий ряд типів остався в пам’яті глядача, немов маски старого вертепно­го українського театру чи commedia dell’arte”.

“Мина Мазайло” – твір, який порушує проблеми, актуальні як за життя автора, так і зараз. І в третьому тисячолітті можна побачити політичні джерела і суспільний грунт найбанальніших побутових явищ, тільки на новому оберті історичної спіралі.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...