Міражі замку Франка-кастелло

…Загадковий випадок мав місце на острові Крит під час другої світової війни. Німецькі солдати були розбуджені криками, що наближаються, і дзвоном зброї. Вартові відкрили шквальний вогонь, але кулі не заподіювали жодної шкоди примарам, що марширували над морем. Записи, що зберегли подробиці дивного нападу вельми суперечливі, – німці не знали, що цей злий жарт з ними зіграв само Час…

Що таке Час? На це питання намагалися відповісти найбільші розуми старовини і наших днів. Але, на жаль, це фундаментальна властивість всесвіту до цих пір залишається таємною. Правда, деякі зрушення все ж спостерігаються. Якщо в епоху Ісаака Ньютона простір розумівся як порожня протяжність", а час як "порожня тривалість", сьогодні ми вже знаємо, що простір не може бути порожнім. Його матеріальні, фізичні властивості виявляються в тому, що навіть у відсутності речовини, воно заповнене енергетичними полями. Час по аналогії з простором теж має бути заповнений чимось, що має конкретні фізичні властивості, і може, як і простір, активно впливати на процеси, що відбуваються на нашому світі. І це "щось", як вважають деякі учені – інформація…

Чи не з цим пояснюються загадки дивних оптичних явищ, що іменуються дослідниками "хрономиражами". Один з таких феноменів отримав назву "Дроссолідес", що перекладається з грецького як "крапельки вологи". Цей хрономираж досить регулярний відбувається на побережжі острова Крит в середині літа, зазвичай в передранкові години, коли в повітрі конденсуються крапельки туману. Є безліч свідчень очевидців, які спостерігали, як над морем біля замку Франка-кастелло виникає величезне "батальне полотно" – сотні людей, що зійшлися в смертельній сутичці. Чутні крики, дзвін зброї. Одного дня, як ми вже згадали, це явище до смерті перелякало німецьких солдатів, що окупували Крит.

Загадковий міраж повільно насувається з боку моря і зникає в стінах замку. Що це? Історики говорять, що в цьому місці приблизно 150 років тому сталася битва між греками і турками: її зображення, що заблукало в часі і спостерігається над морем. Так може мають рацію дослідники, які упевнені, що вивчення "Дроссолідеса", і інших хрономи-ражей може не лише прочинити таємницю фізичних властивостей Часу, але і навчить нас як подорожувати в минуле або майбутнє?

Втім, є відомості, що під час секретних експериментів американські учені вже змогли одного дня змінити хід Часу. Йдеться про Філадельфійському експерименті, проведеному на кораблі "Елдрідж" в 1943 році. Журналісти Уїльям Моур і Чарльз Берліц провели ціле розслідування, опитуючи очевидців неймовірної події і написали книгу про нього. А ось ще одне свідоцтво, отримане дослідником Віктором Адаменко. Американський інженер-електронщик Едом Ськиллінг записав свою розповідь на магнітофонну стрічку. Ось витримка з нього: "Я – Ед Ськиллінг, в 1990 році моя знайома Маргарет Сендіс, яка живе в Палм Бич штат Флоріда, запросила мене і моїх друзів в гості до доктора Карла Лайслеру, її сусіда, аби обговорити деякі деталі експерименту "Філадельфія". Карл Лайслер, фізик, один з учених, що працювали в 1943 році над ці проектом. Вони хотіли зробити невидимим для радарів військовий корабель. На його борту був встановлений потужний електронний прилад типа величезного магнетрона (магнетрон – генератор надкоротких хвиль, засекречений під час другої світової війни). Цей прилад отримував енергію від електричних машин, встановлених на кораблі, потужність яких було вистачає, аби забезпечити електроенергією невелике місто. Ідея експерименту полягала в тому, що дуже сильне електромагнітне поле довкола корабля служитиме екраном для променів радара.

Карл Лайслер знаходився на березі, аби спостерігати і контролювати проведення експерименту. Коли магнетрон запрацював, корабель зник. Через некотрое час він знов з’явився, але всі моряки на борту бувальщини мертві. Причому частина їх трупів перетворилася на сталь – матеріал з якого був зроблений корабель.

Під час нашої розмови Карл Лайслер був дуже засмучений, було видно, що цей старий хворий чкловек до цих пір відчуває розкаяння совісті і свою провину за смерть моряків, що знаходилися на борту "Елдріджа".

Лайслер і його колеги по експерименту вважають, ніби вони послали корабель в інший час, при цьому судно розпалося на молекули, а коли стався зворотний процес, то і сталася часткова заміна органічних молекул людських тіл на атоми металу."

Неймовірна історія. Наскільки вона достовірна? Віктор Адаменко наводить ще один непрямий доказ її достовірності. У книзі Моура і Берліца говориться, що довгі роки після випадку "Елдрідж" знаходився в резерві флоту США, а потім кораблю привласнили ім’я "Лев" і продали до Греції. В. Адаменко розповідає: "У 1993 році одна грецька сім’я запросила мене святкувати Пасху в будинок своїх родичів. Там виявився грецький адмірал у відставці. Він був прекрасно обізнаний про Філадельфійський експеримент і долю "Елдріджа", підтвердивши, що він є одним з кораблів ВМФ Греції, але називається не "Лев", як пишуть Моур і Берліц, а "Тигр".."

Події з "Елдріджем" мають продовження написав недавно журнал "Чудеса і пригоди". У 1992 році американський інженер Ел Білек заявив журналістам, що свого часу він був учасником подібного ж експерименту, що отримав кодове ім’я "Фенікс". Білека помістили у всередину магнетрона і відправили до минулого… Що найдивніше в розповіді "мандрівника в Часі", до цього експерименту його звали зовсім не Ел Білек, а Едвард Камерон. Але повернувшись з минулого Камерон виявив, що його прізвище нікому не знайоме, зникла зі всіх списків і документів, змінившись на іншу. Та і друзі стверджували, що з дитинства знали його як Бі-лека…

Ось така загадка. Втім, я не беруся стверджувати, що експерименти з "Елдріджем" і "Феніксом", що послідував за ним, дійсно мали місце. Не наполягатиму і на достовірності описів загадкового міражу біля замку Франка-кастелло. Але існують і сповна достовірні досягнення у вивченні властивостей Часу. Вони належать нашому співвітчизникові, астрофізикові, професорові Миколі Олександровичу Козиреву, що розробив фізичну теорію Часу.

"Час не поширюється подібно до світлових хвиль, а виявляється відразу у всій селенной, зв’язуючи всі об’єкти навколишнього нас світу, – стверджував Козирев. Він вважав, що через Час відбувається миттєва передача інформації з однієї точки простору в іншу. Перевіряючи це припущення, професор разом з інженером В. Насоновим провів в Кримській обсерваторії серію унікальних дослідів. Суть їх полягала в наступному:

Оскільки світло від зірок поширюється із швидкістю 300.000 кілометрів секунду, а самі зірки отстоят від нас інколи на сотні тисяч парсек, то ми бачимо в піднебінні не дійсне положення світил, а то, яке вони займали у минулому. А чи не можна, вимірюючи щільність Часу, визначити дійсне положення зірок зараз? – задумався Козирев. Був зібраний спеціальний датчик, який підтвердив наявність ефекту. Коли рефлектор телескопа направляли в точку піднебіння, де згідно розрахункам повинна була знаходитися та або інша зірка, стрілки приладів незмінно підтверджували, що помилки немає.

У 1970 році Міжнародна астрономічна Федерація нагородила Н. А. Козирева Золотою медаллю з діамантами. На батьківщині, на жаль, роботи Козирева (він помер 27 лютого 1983 року) не отримали настільки високої оцінки. Проте залишилися його учні, які, хочеться вірити, відкриють для людей таємницю Часу.

А на последок невелика "інформація до роздуму": недавно Стівен Хоукин, найавторитетніший теоретик в світі, що очолює знамениту Ньютонівську кафедру, і що завжди скептично відносився до міркувань про подорожі в Часі, раптом заявив, що це не лише не противоречит фізичним законам, але і сповна осуществими на практиці. До чого б це?

Капіще древніх богів

Грозові розряди, що били в одне і те ж місце із завидною постійністю, допомогли виявити розвалини храму невідомої цивілізації.

Цей лист прийшов в комісію "Феномен" з міста Коростень Житомирської області від постійного підписчика "Труда" Н. Большакова. Ось що пише Микола Петрович:

"Кілька років тому я недорого придбав невеликий будиночок в с. Купіще нашого району. З містом повідомлення зручне, є невелика ділянка землі під город, і головне рибалка і гриби. Ось і почав я з дружиною по вихідних їздити в село, поблизу від якого і сталися події, про які я хочу вам розповісти.

Все почалося з того, що стали з’являтися в Купіщах молоді хлопці, одягнені як туристи. Купували в магазині сірники, куриво, спиртне… Чутка донесла, що вони коштують табором в лісі неподалеку і риють в землі ями. Може геологи? – подумав я ще тоді. Але зустрівся з одним з них на березі ставка, де ловив рибу і той сказав, що вони займаються розкопками могил загиблих воїнів, аби визначити їх імена, що їх група "Пошук" зареєстрована обласним комітетом у справах молоді…

Захотілося поглянути на ці розкопки. Адже пошукові "системи" поставили намети на галявині, куди нікого з місцевих на аркані не затаскаєш. Галявина ця, іменована "Громовіщем", користується поганою славою. Якщо вірити місцевому фольклору, там колись жив багатий пан, відомий своєю жорстокістю. Але одного дня грозовий розряд убив пана і спалив його садибу. З тих самих пір блискавки б’ють в "Громовіще" під час кожної грози, проходящей над селом. А ще, розповідають люди, інколи на галявині виникає дивне свічення і в піднебіння піднімається промінь, немов десь під землею включається прожектор…

Якось увечері зайшла знайома пошукова система і сказав, що вони знайшли старі монети і потрібно визначити з якого вони металу. У нього їх було з собою десятка два. Я протер їх бензином і виявилося що вони мідні. Монети були дуже старі – напис з декількох букв, нерозбірливий, я таких ніколи не бачив. Парубок подарував мені (за літр горілки) п’ять штук. Мідь, пояснив він, їх не цікавить, лише золото і срібло. Я зрозумів – для продажі…"

Незабаром, як розповідає Н. Битих шляхів, пошукові системи знов заявилися в сіло на своїх "Жигулях". У машині лежав їх мертвий товариш. Вони повідомили в сільраді, що під час минулої грози його убило блискавкою. Микола Петрович, лікар по професії, прийшов оглянути труп – дійсно смерть настала із-за електричного розряду. Міліція провела дізнання, після чого ці хлопці виїхали і більше в селі не з’являлися.

Але нещасний випадок на Громовіще вже зацікавив Большакова. Особливо дивним, як він сам визнає, все виглядало саме в світлі місцевих забобонів. Він став навідуватися на галявину і переконався, що це дійсно дивне місце. "По-перше, – пише битих Шляхів, – я відмітив, що гриби, яких в околицях безліч, там взагалі не зростають. По-друге, незмінно відчувалася дивна дія – лише ступаєш на галявину, настрій різко падає, частішає серцебиття, підвищується артеріальний тиск…"

Отже, судячи по опису нашого читача, галявина, "Громові-щем", що прозвала, є яскраво вираженим "аномальним местомом". Тут і геофизична дія, що позначається як на рослинності (відсутність грибів), так і на самопочутті людей. Вписується в класичну картину і "поведінку" блискавок. З архіву комісії "Феномен":

"Гніздо блискавок" – називають в народі місця, куди грозові розряди б’ють із завидною постійністю. В давнину такі зони наділялися в свідомості людей магічними властивостями. Їх обгороджували величезними валунами, створюючи споруди на кшталт знаменитого Стоунхенджа / Велікобрітанія/.И не випадкове слово "мегаліт" означає "громовий камінь".

Африканські чаклуни, про яких ходить слава, що вони уміють управляти небесними розрядами, і до цього дня використовують такі місця для своїх ритуалів. Креслять на землі круг і деколи декілька годин підряд виконують ритмічний танець, поки у вибране місце не встромиться блискавка. Точність попадання приголомшує, адже діаметр круга навряд чи перевищує двох-трьох метрів…

Учені пояснюють загадку "гнізд блискавок" зниженим електричним опором таких місць. Це можливо, коли в землі є приховане водне джерело, або поклади металу… І частково зрозумілими стають легенди про грабіжників скіфських курганів, які під час грози вибирали горб, куди частіше били блискавки і рили в землі хід уздовж обпаленого каналу, поки він точно не виводив їх на золото. Ось і москвич Д. Ананьев, що прислав лист в комісію "Феномен", розповідає, що у нього на дачі блискавка кілька разів ударила в одне і те ж місце. Порившись там, він виявив снарядну гільзу, заповнену срібними царськими монетами…

Втім, повернемося до історії Миколи Петровича Большакова. І так і сяк розглядав він дивні монети знайдені на галявині, але так і не зміг розгадати їх походження. Тоді повіз він їх до Києва, де, як він знав, кожного тижня в Дарницькому ДК збираються нумізмати. Тамошні фахівці, углядівши знахідку, захоплено зацокали мовами. Пояснили – це найбільша рідкість, римські монети і гроші Боспорського держави, яка колись розташовувалася на території Криму. Коли взнали, що знайшли їх в Поліссі, ще більше здивувалися.

Тоді і вирішив битих Шляхів звернутися в Коростеньський краєзнавчий музей – звідки на "Громовіще" римські монети? Може в землі є ще що-небудь? Хоч і зрили пошукові системи галявину великими ямами, але ж не всю – часу не вистачило.

"У музеї зацікавилися моєю розповіддю, – пише Микола Петрович. – И незабаром в село приїхали археологи з обласного центру. У результати їх робіт виявилися абсолютно несподіваними. Учені розкопали останки якоїсь древньої споруди з монолітних кам’яних блоків розміром 6 метрами на 8 метрів кожен. Там же знайшли бронзову статую якогось ідола, яку занурили краном на КАМАЗ і відвезли. Знайшли ще монети як у мене і багато іншої дрібниці. А ще під землею виявилися кам’яні плити з написами, як повідомили мене археологи, зробленими на невідомій мові.

Все свідчить про те, говорили археологи, що колись на цій території (задовго до появи Київської Русі) існувала інша високорозвинена цивілізація. Учені висловилися, що Громовіще в глибокій старовині було местомом молитов, а виявлені розвалини – древнє капище. І не випадково знаходилося воно в місці де відбуваються і аномальні природні явища, на землі, яка притягує грозові розряди. Саме такий місця і вибиралися древніми для релігійних обрядів.

Зараз, як свідчить Н. Битих шляхів, археологічні роботи на Громовіще припинені. Аномальна галявина обнесена дротом, на якому іржавіють таблички, що даний об’єкт є пам’ятником історії і доступ до нього обмежений.

– Грози в наших місцях справа звичайна, – розповідає І. Станової з села Сохачи Коропського району Чернігівщини. Немов щось притягує сюди блискавки. То вони в димар ударять, то сарай підпалять, то дерево розіб’ють в тріску. Довелося мені кілька разів бачити і кулевидну блискавку. Куля, що одного дня світиться, пропливла від мене зовсім близько – здавалося протягни руку і дістанеш… Він рухався легко і рівно, але раптово зупинився і важкою гирею ударив в землю. Там залишився глибокий отвір з обпаленими краями, діаметром близько п’ятнадцяти сантиметрів. Пробували дістати до дна, але шестиметрової жердини не вистачило…Потім я відмітив, що блискавки дуже часто вибирають саме це місце.

Про таку ж оплавлену "дірку" в землі, написав нам житель Воронежа Р. Серов:

"Блискавки луплять туди під час кожної грози. Чому? Може правду люди похилого віку говорять, що це підземне джерело шукає вихід? На Русі, по відданнях, споконвіків в таких місцях рили колодязі. Чи вірити цьому?.."

Хто стоїть за штурвалом фортуни?

Газета "Праця" вже розповідала про проект "Колесо Фортуни", який розробляється в рамках комісії "Феномен". Вивчаючи випадки "везения-невезения", дослідники намагаються знайти здавалося б неможливе – "формулу успіху", який дозволив би зробити людей щасливіше. Наскільки це реально?

У всіх людей бувають особливо невдалі дні коли буквально все валиться з рук, а напасти йдуть одна за однією. Ось і аргентинець Альберто Гаун-тану попав недавно в таку "смугу невезухи". З ранку він вщент разругался з дружиною. Вирушаючи з будинку, він вирішив голосно хлопнути на прощанні дверима, але лише прищикнув собі палець. За годину він розбив капот своєї новенької машини в будівлі казино. Зайшовши всередину, аби зняти в пани напругу, він програв в рулетку майже всі гроші. Не винісши такого життя, Альберто вирішив накласти на себе руки. Але і тут йому не повезло. Хоча він чесно випалив в себе обійму з пістолета 22-го калібру (чотири кулі в голову і дві в живіт), невдала самовбивця залишилася живий. Мало того, ця історія попала в газети і Гаунтану став мішенню для дотепників.

-Адже якби цей аргентинець відразу усвідомив, що попав в "фатальну хвилю", притримував би свій характер, то міг би уникнути всіх цих неприємностей, – говорить Би. Железняков, один з експертів "Феномену", що бере участь в проекті "Колесо Фортуни". – На жаль більшість людей вважають, що випадки везения-невезения носять випадковий характер. Тим часом існує немало доказів осоружному. Візьмемо наприклад тест Піккарді. Перевіряючи швидкість розчинення стандартної солі у воді, що дистилює, учені виявили, що ця величина міняється залежно від дня тижня і пори року. Здавалося б, що тут такого? Але річ у тому, що ця швидкість однаково змінювалася в різних точках Землі, немов би зависила від деякого зовнішнього (космічного) чинника. Стали порівнювати з іншими процесами і виявили, що в ці ж дні зростала швидкість розмноження планктону, і… збільшувалося число виграшів в лоторею. Складалося враження, ніби Щось (або Хтось?) надавало в той момент сприятливу дію на нашу планету і все живе на ній. Це щось було вирішено назвати "полемо Фортуну", оскільки воно впливало і на міру везіння гравців… Подальші дослідження лише ще раз підтвердили справедливість народної мудрості, що наше життя подібне до тільника – за білою смужкою йде чорна. І ця циклічність, яка властива всім природним явищам, ще раз переконала нас в існуванні реальних фізичних процесів, відповідальних за чинники успіху.

Днями в комісію "Феномен" поступив матеріал від ще однієї групи дослідників, що спробували пояснити природу "тільника невдачі". Із задоволенням надаємо їм слово.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Міражі замку Франка-кастелло