Назви-непорозуміння

Назва, розташованою в Центральній Америці, невеликої республіки Коста-Ріки в перекладі з іспанського означає "багатий берег". Саме так назвав цю місцевість ще в 1502 р. Христофор Колумб, уражений великою кількістю золотих прикрас у її жителів. Пізніше з’ясувалося, що жодних родовищ цього коштовного металу, оволодіти яким так прагнули загарбники іноземців, тут немає, а золоті прикраси індійців були перуанського походження. Проте помилкова географічна назва закріпилася на геогафической карті.

Назва п’ятого материка – Австралія в перекладі означає "південна земля". Але на самому півдні розташована зовсім не Австралія, а Антарктида, відкрита російськими мореплавцями. Що це – помилка? Так, але помилка обгрунтована. Річ у тому, що відкрита раніше Антарктиди Австралія вважалася тоді саме тією самою таємничою Південною Землею, яку багато століть розшукували мореплавці і для якої вже завчасно підшукали відповідну назву.

Мабуть, найбільш крупною і помітною накладкою на географічній карті є назва найбільшого океану на земній кулі – Тихого. Так назвав його відомий мореплавець Фернан Магеллан. Адже цей океан ніяк не можна вважати спокійним, тихим. Правда, він мав і вдалішу назву – Великий, але воно не прижилося.

Серед безлічі географічних назв є і такі, що певною мірою характеризують об’єкт, якому належать. Але не завжди.

Знайдіть у водах Тихого океану далекосхідний острів Сахалін. Як бачите, він відділяється від материка Євразії досить вузькою Татарською протокою, через яку ходить тепер морський пором. Назва своє ця протока отримала від французького мореплавця Ж. Ф. Лаперуза, який досліджуючи цей район Тихого океану, прийняв протоку за затоку, що омиває півострів Сахалін, а місцеве населення – за татар.

Видатний російський мореплавець Г. І. Невельський виправив дві перші помилки, а що стосується останньої, то хоч і відомо, що на берегах протоки живуть не татари, а удэгейци, за ним так і закріпилася ця помилкова назва.

Помилковим, мабуть, є і назва самого острова. Річ у тому, що на географічній карті цього східно-азіатського регіону, складеній французькими ученими, біля західного берега Сахаліну був зроблений напис: "Сахалін ангахата", що в перекладі з монгольського означає "скелі в гирлі чорної річки". На цю невідповідність звернув увагу ще Антон Павлович Чехов в своїх путніх нотатках про Сахалін. "Швидше за все, – писав він, – ця назва відносилася до якої-небудь кручі або мису в гирлі Амура. А французькі географи помилково віднесли його до самого острова". Карта ця увійшла до атласу французького географа д’Анвиля, а згодом і на російських картах закріпилася ця випадкова назва – Сахалін.

І нарешті хочеться звернути вашу увагу ще на одну помилку на карті Далекого Сходу. Біля міста Владивостока Японське море врізається в сушу вузькою Амурською затокою, не дивлячись на те, що ця річка ще біля Хабаровська повертає на північний схід і тече в море Охотськоє. Виникла ця помилка в середині минулого століття, коли одна з морських експедицій, помилково прийняла за гирло Амура гирло іншої річки – Суй-фун.

Погляньте тепер на карту України: чи не так тут дивно звучить назва лівого припливу Дніпра – Десна: адже слово "ясна" означає в перекладі із слов’янського "права". Учені пояснюють цей різнобій тим, що наші предки прийшли на ці землі з півдня, із степів Північного Кавказу, і тоді Десна була у них справа по руху.

А зараз перенесемося до берегів острова Куба. У її південно-східній частині тягнуться невисокі гори Сьерра-Маестра – колиска кубинської революції. Природним продовженням цих гір на захід є підводний хребет, який як би винирює на поверхню трьома невеликими острівцями, Каймановимі, що називаються, – Великий Кайман, Малий Кайман і Кайман-брак. Ці острови – улюблене місце зелених морських черепах, яких тут безліч. Тому першовідкривач острова Х. Колумб в 1503 р. назвав їх Черепашачими. Через 15 років після цього мореплавець Понсе де Леон сплутав ці острови з рифами, які тягнуться на південь від півострова Флоріда, де завжди багато кайманів. Це ввело в оману картографів, і з тих пір Черепашачі острови Колумба стали називатися Каймановимі.

Відомо, що протока Магеллану, що відділяє від Південної Америки острів Вогнена земля, відкрита в 1520 р. Пропливаючи через протоку увечері, Магеллан побачив з лівого борту багато вогнів, вочевидь, від костриць, засвічених місцевими жителями. Тому він і назвав цю землю "Тера дель фуэго", тобто "Земля вогнів". Картографи ж досить недбало віднеслися до цієї назви, і воно як би вказує на вулканічну природу острова, хоча на Вогненній Землі немає жодного вулкана… Перед нами показовий приклад того, як, здавалося б, незначна мовна погрішність може привести до невідповідності між назвою географічного об’єкту і його природними особливостями.

Повернемося до Центральної Америки. Назва острова Пуерто-Ріко в Карібському морі в перекладі з іспанського означає "багатий порт". Чи не дивує вас, що досить великий острів називається портом? Насправді, це, звичайно ж, непорозуміння. Виявляється, Х. Колумб, який відкрив цей живописний і багатий острів в 1493 р., назвав його "Сан-Хуан-батиста", тобто "Святого Іоана Крестітеля". З часом, для зручності, назву острова скоротили до Сан-Хуан. У живописній бухті було засновано місто, що отримало назву Пуерто-Ріко. Але оказія, коли складали карту Нового Світла, європейські картографи переплутали назви: острів отримав назву міста, а столиця його стала іменуватися Сан-Хуан.

У 1542 р. загін іспанських завойовників рушив від західних берегів Південної Америки на схід в глиб материка, і, переваливши через високі гори, вийшов до берегів великої річки. Там іспанці побачили індіанське селище, жителі якого мали довге волосся і були одягнені в короткі спідниці. Пограбувати селище не удалося, загарбники отримали належну відсіч. Із-за незвичайного вигляду і войовничості іспанці прийняли місцевих жителів за амазонок із старогрецького міфу. Звідси і виникла назва великої і повноводної річки – Амазонка.

А ось назва великого портового міста і штату південноамериканської республіки Перу, в якому це місто знаходиться, зобов’язана прямо-таки анекдотичному непорозумінню. Коли в 1537 р. сюди вступив загін іспанських конкістадорів, звертаючись до імператора інків, якого на паланкіні винесли назустріч, один з іспанців, вказавши пальцем в землю, запитав: "Як називається цей край?" Імператор зрозумів жест як прохання утомленого чужоземця сісти в його присутності і виголосив: "Арекипа!", тобто "сідай!"

Захопивши країну древніх інків Перу, іспанські загарбники рушили до її південних кордонів. Тут вони поцікавилися у місцевих індійців, вказуючи на південь в гори, що за країна лежить далі. Індійці, порахувавши, що це питання стосується високих засніжених сусідніх вершин Анд, відповіли: "Там чили" ("там холод"). Горді гідальго, що не розуміли добре їх мову, вирішили, що саме так і називається сусідня південна країна. З тих пір і з’явилася на карті назва країни Чилі.

Ще одну грубу помилку на географічній карті Південної Америки допустили португальці. Досліджуючи побережжя сучасної Бразилії, експедиція за участю Амеріго Веспучи 1 січня 1502 р. відкрила невелику затоку, яка глибоко врізається в материк. Прагнучи якомога більше захопити, португальці не утрудняли себе старанним дослідженням відкритих земель, а тому помилково прийняли затоку за гирло великої річки. Неіснуюча річка отримала назву Ріо-де-Жанейро ("річка січня"). З часом на берегах живописної затоки виникло велике місто, яке багато років було столицею Бразилії. Він також успадкував назву затоки.

Пропливаючи в 1520 р. під час своєї знаменитої кругосвітньої подорожі уздовж берегів Південної Америки, Фернан Магеллан зустрів на її південних, досить пустинних берегах, високих людей дивного вигляду. Їх ноги, загорнуті в шкури, нагадували великі звірині лапи. Патагонці ("лапоногие") – так назвав цих людей Магеллан. Незабаром це помилкова назва поширилася на всю звужену південну частину материка Південної Америки. Її сталі називати Патагонієй, тобто "країною лапоногих".

А ось ще один приклад неуважності. На американському березі Берінг протоки є місто Ном. Колись він був невеликим ескімоським селищем, яке французький морський офіцер наніс на карту. Пригадавши про те, що він не взнав у місцевих жителів про назву цього селища, моряк поставив на карті поряд з умовним знаком населеного пункту знак питання і слово "номи" ("назва"), відзначивши таким чином, що назва не відома і його слід з’ясувати. Проте американські картографи, готуючи в 1849 р. карту до друку, не звертає уваги на питання.

Але, мабуть, найбільш старою і вражаюче помилковою назвою є назва найбільшого острова нашої планети Гренландії. Його дав острову нормандський мореплавець Ейрік Рауді ("Рудий"). Літом 981 р. після тривалого поневіряння по безконечних просторах суворої північної акваторії Атлантичного океану, він побачив густий зелений килим мохів і трав на вільних від льоду південно-східних берегах невідомої землі. Ось мореплавець, що зрадів, і привласнив їй поспішну необачну назву Гренландію, тобто "зелена країна".

Без сумніву, куди правильніше було назвати цей острів країною снігів або льодів: адже більше /10 його площі покрите потужним майже двокілометровим шаром снігу. Загальний же крижаний запас цієї "зеленої країни" такий великий, що якби він раптом миттєво расстаял, то рівень Світового океану піднявся б на 8 метрів.

В той же час назва острова Ісландія абсолютно несправедливо стверджує, що це "країна льоду". Привласнив його в IX ст. один з першовідкривачів норвезький вікінг Флоки Вільгердарсон, уражений великою кількістю снігу і льоду в горах. Проте сніг і льодовики покривають всього /10 частині площі острова.

Найхолодніше в нашій країні, – жартують ісландці, – це її назва". І це так: адже Ісландія омивається теплою течією Северо-атлантічеським. Тут до того ж багато вулканів, що діють, гейзерів, теплих джерел. Завдяки використанню великої кількості геотермальних вод, на острові вирощують навіть ананаси і банани. Виходячи з особливостей природи своєї батьківщини, ісландці досить влучно називають її красунею з діадемою льодів і гарячим серцем.

Думається, було б справедливо поміняти між собою назви Гренландії і Ісландії.

Але повернемося до Америки. Як відомо, ця частина світу замість імені Христофора Колумба, що за визначенням відомого географа Олександра Гумбольдта, "є одній з найбільших людських несправедливостей", носить декілька спотворене ім’я Амеріго Веспуччи, а точніше -Эмеригус Веспуччиус, як він підписувався під всіма документами – участника декількох експедицій до її берегів. Таким чином, якщо вже бути послідовним, то Нове Світло слід називати не Америкою, а Емерікой, а її жителів эмериканцами.

А тепер поглянете на карту Африки. У її південно-західній частині розташована Ангола. Так от, коли в 1560 р. перші європейці – португальські колонізатори висадилися на побережжі цієї країни, вона називалася Нгон-до, а правитель її мав титул Ангола. Загарбники ж сприйняли титул Ангола як назване країни, декілька його спотворивши.

Так само помилилися португальці і з назвою іншої країни – нині незалежної Народної Республіки Мозамбіку, прийнявши за її назву спотворене ім’я тодішнього правителя невеликого прибережного острівця Му-са-бен-Мбіка.

Назва ж великої африканської річки Конго, так само як і розташованої на її берегах однойменної республіки, виникла на підставі ще однієї помилки, здійсненої видатним англійським ислледователем Д. Лівінгстоном.

Адже в місцевого населення, виявляється, взагалі немає самостійного слова "конго". Воно є лише частиною слів "киконго" і "баконго" (назви племені народів банту). Погано розуміючи місцеву мову, Д. Лі-вінгстон помилково прийняв цю частину слова за назву річки, яка поширилася і на країну в басейні річки. Конго – з 1960 р. незалежна республіка.

Місцеве ж плем’я баконго називає річку Заїром (тобто просто "річка"). Така ж назва – "Республіка Реки" – носить і країна, яка займає велику частину басейну річки, – Республіка Заїр.

А ось ще одна помилка, допущена унаслідок мовного непорозуміння. Вона пов’язана з назвою невеликої африканської держави, розташованої на березі Червоного моря.

Розповідають, що коли перші французькі завойовники висадилися на млявий кам’янистий берег, вони наткнулися лише на одну сім’ю кочівників, що розташувалася біля багаття, на якому в казанку варилася юшка, і запитали на ламаній арабській мові: "Куди ми попали? Що це таке?"

Батько сімейства, друге питання, що зрозуміло лише, не відводячи око від костриці, відповів по-афарски: "Джібуті" ("мій казанок"). Так, за твердженням деяких учених, ця назва помилково поширилася на виниклий тут порт, а після проголошення в 1977 р. незалежності і на нову державу.

Якщо ви поглянете на карту російської Півночі, то побачите, що східне побережжя півострова Таймир названо ім’ям Прончищева, а невелика бухта, яка в нього врізається, – бухтою Марії Прончищевой.

Така увічнена пам’ять керівника одного із загонів Великої Північної експедиції капітан-лейтенанта Василя Васильовича Прончищева і його відданої дружини, першої в історії географічних досліджень жінки – участници арктичної експедиції. Вони померли від цинги по дорозі назад і поховані в гирлі річки Оленек в 1736 р.

І ось недавно виявилось, що на географічній карті допустили помилку: Прончищеву звали не Марією, а Тетяною.

Річ у тому, що експедиція Б. Вількицкого, описуючи в 1913 р. побережжя Таймиру, відкрила бухту, але по чиємусь недогляду позначила лише мис, названий скорочено мисом Прончищевой (на карті: "М.Прон-чищевой"). Картографи помилково віднесли напис на карті до назви бухти, прийнявши заголовну букву "М" за ім’я мандрівниці. Так і з’явилося на географічній карті ім’я бухти Марії Прончищевой.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Loading...
Назви-непорозуміння