“О земле втрачена, явися” В. Стус

“О земле втрачена, явися” В. Стус

О земле втрачена, явися
бодай у зболеному сні
і лазурово простелися,
пролийся мертвому мені!
І поверни у дні забуті,
росою згадок окропи,
віддай усеблагій покуті

І тихо вимов: лихо, спи!..
Сонця хлопочуться в озерах,
спадають гуси до води,
в далеких пожиттєвих ерах
мої розтанули сліди.
Де сині ниви, в сум пойняті,
де чорне вороння лісів?

Світання тіні пелехаті
над райдугою голосів,
ранкові нашепти молільниць,
де плескіт крил, і хлюпіт хвиль,
і солодавий запах винниць,
як гріх, як спогад і як біль?
Де дня розгойдані тарілі?

Мосяжний перегуд джмелів,
твої пшеничні руки білі
над безберегістю полів,
де коси чорні на світанні
і жаром спечені уста,
троянди пуп’янки духмяні
і ти – і грішна, і свята,

Де та западиста долина,
той приярок і те кубло,
де тріпалася лебединя,
туге ламаючи крило? –
Де голубів вільготні лети
і бризки райдуги в крилі?
Минуле, озовися, де ти?

Забуті радощі, жалі.
О земле втрачена, явися
бодай у зболеному сні,
і лазурово простелися,
і душу порятуй мені.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
“О земле втрачена, явися” В. Стус