Образ Григорія Многогрішного

“Тигролови” Григорій Многогрішний – головний герой роману Багряного, це відтворення образу непідкореної України. Григорій Многогрішний характеристика образу подана в цій статті.

Характеристика Григорія Многогрішного

Образ Григорія Многогрішного із роману Івана Багряного “Тигролови” – один із найяскравіших образів у всій сучасній українській літературі.

Григорія наділено типовими Рисами українського легендарного героя: непереможна фізична сила, підтримувана силою духу, любов до своєї землі і гнобленого люду, ненависть до ворога.

На початку роману Григорій Многогрішний – один із тисяч в’язнів, пригноблених, безправних, приречених, яких мчав до Колими поїзд-дракон – ешелон смерті. Він – каторжанин, нащадок першого каторжанина Сибіру, правнук гетьмана Дем’яна Многогрішного. Його мучили, а потім присудили до 25 років каторги. І все тільки за те, що він любив свій нещасливий край і свій народ.

Для тоталітарної системи Григорій Многогрішний був, мабуть, дуже небезпечним, бо наглядали за ним особливо пильно. Сам начальник етапу на кожній зупинці перевіряв його присутність у вагоні. Але на кінцевій зупинці виявилося, що небезпечний арештант утік, на ходу стрибнув з поїзда, з надлюдським терпінням і надзвичайною волею приготувавшись до втечі.

“Стрибнув у саму смерть, але не здався. 99 шансів проти одного за те, що від нього залишаться самі шматки, але стрибнув”.

Своїм стрибком майже у смерть із черева скаженого дракона, цим відчайдушним протестом він відживлює у в’язнів почуття людської гідності, надії і переконання – “ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи”. Став для них символом “непокірної і гордої молодості”, символом “волелюбної і сплюндрованої за те Вітчизни”.

Тяжким і небезпечним був шлях Григорія після втечі з ешелону смерті. Довгим, сповненим смертельних небезпек було блукання тайгою. Неймовірним зусиллям волі він долає відчай, зневіру, смертельну втому. І знаходить у собі сили кинутися на допомогу людині, яка кликала на Порятунок. Так Григорій познайомився з Наталкою та її родиною.

Потрапивши в Зелений Клин, Григорій відтанув душею, видужав фізично. Знайшов тут земляків, друзів, кохання. Міг би створити своє сімейне гніздечко і жити щасливо з дорогими і люблячими його людьми. Але не знаходить спокою, бо багато що і тут, на Далекому Сході, нагадує йому про знедолену Україну, синів і дочок якої розкидали по світах прислужники тоталітарної системи. Особливо сильно вразило його побачене і почуте в експресі “Владивосток-Москва”. “Те, що він почав був забувати, – ціла ота трагедія його народу, – навалилось на нього всім тягарем… Уся його Вітчизна ось так – на колесах… розчавлена, розшматована… в корості, в бруді… розпачі! Голодна!.. Безвихідна!..” І Григорій почуває нестримний потяг повернутися в Україну, щоб продовжити боротьбу.

У тайзі Многогрішний зустрів свого колишнього мучителя – співробітника НКВС Медвина. Григорій убиває його – і це була справедлива помста. Григорій мстив не тільки за себе, за свою покалічену молодість, а й за скривджену Батьківщину.

Розуміючи, що його будуть шукати, і не бажаючи накликати біду на родину Сірків, Григорій вирішує покинути країну. До нього приєднується Наталка. Щоб потім таки повернутися… В Україну. “А чи в героїчну битву і смерть за ту далеку, за ту незнану Україну”.

Григорій Многогрішний перемагає. Не тільки тому, що був фізично дужим, мужнім і наполегливим у досягненні мети, а й тому, що зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати і співпереживати. І вірити у неминучість перемоги добра і правди.

Григорій разом з Наталкою переходять неміряні простори тайги, долають укриті снігами сопки, переправляються через Амур, перетинаючи кордон, і залишають позаду лемент газет про “велику озброєну до зубів банду ворогів народу”. Разом вони вийшли на головну магістраль свого життя: “…вони спалили всі кораблі за собою та й вірили в свою зорю, що присвічувала їм шлях – шлях у життя. Шлях туди – десь на ту далеку… сонячну Україну. А чи в героїчну битву і смерть за ту далеку, за ту незнану Україну”.

Григорій Многогрішний – це цілісна натура, яка відчуває повну єдність з нацією, її культурою й історією, але душею й вчинками противиться тому, що давно стало злою долею народу. Риси його характеру вчать нас не підкорятися сліпо залізній волі когось і покірно виконувати її накази. Навпаки, образ Григорія Многогрішного скріплює душу, вчить читача великій і мужній любові. Роман “Тигролови” і його головний герой, за словами Олени Теліги, виховує “сильних і твердих людей української нації”.

Які гріхи спокутував Григорій Многогрішний?

А “гріхів”, як на тоталітарну систему, що душила все живе й мисляче, доволі багато: розум, гідність, національна самосвідомість, сміливість. І найбільший “гріх” – любов до батьківщини, до Матері-України та її замученого, обдуреного народу.

Григорій Многогрішний цитатна характеристика

– “Почорніле обличчя з міцно стиснутими щелепами заросло щетиною. На крутому лобі дві глибокі зморшки сторч між крилами брів, а в зморшках сіль від поту. Одна брова тремтить, і від того таке враження, ніби брови ті пориваються полетіти”.

– “Той, хто має надлюдське терпіння і надзвичайну волю, може проробити таку роботу. Той божевільний, той маніяк вистрибнув… вистрибнув на ходу поїзда. Стрибнув у певну смерть, але не здався”.

– “Всі знали подробиці про того “диявола”, про того юнака, на двадцять п’ять літ каторги приреченого, що переступив “трибунал” і вистрибнув у смерть зі скаженого поїзда”.

– “Григорій Многогрішний – образ як символ непокірної і гордої молодості, символ тієї волелюбної і плюндрованої за те Вітчизни”.

– Медвин про Григорія: “Це ж той диявол. Це ж той, що він з ним негоден був дати ради і що стоятиме йому у віччю все життя, либонь”. “Він пригадує ту виняткову епопею перед двома роками… над тим зоологічним націоналістом, над тим дияволом в образі людини”. Очі замордованої, розчавленої, але не переможеної жертви.

– “Вирвавшись із пазурів смерті, він летів, як на крилах. “Воля! Воля!”. “Широко роздимаючи ніздрі, він захлинався нею на бігу, розривав грудьми зелену стіну. Всі двадцять п’ять літ в ньому зажили враз”.

– Зовнішність під час втечі: “В нього не було ні вогню, ні зброї, в нього не було нічого, навіть шапки й черевиків, лише напівзотліле тюремне лахміття, та й те геть обривалось і лишалось шматками на кущах”.

– “Був живучим і витривалим на диво”.

– “Його везли етапом з України на Колиму. Присудили 25 років каторги і везли десь поховати в сніги”.

– “Як один хоробрий і сміливий п’ять разів переміг смерть, видерся з пащі дракона і, гнаний буйною радістю, доніс свою голову аж сюди, доганяючи щастя”.

– “Боже, скільки змін відтоді, як бачив себе востаннє голеним! Аж самому стало себе шкода, шкода того безжурного, молодого, веселого обличчя, що колись зводило дівчат з розуму. Шкода молодості, шкода втраченого безповоротно того, що вже ніколи, ніколи не повернеться”.

– “Обідраний, худий, аж чорний, із ножиком. Ні – що не поламане, руки, ноги, голова – цілі, а мертвий…”

– “Доля його не відстає від нього”.

– “Нащадок славного роду – закинений з далекої, далекої землі химерною долею”.

– Сірко про Григорія: “Це, мабуть ти, козаче (до Григорія), Щасливий такий. Дай Боже!”

– “Він був щасливий біля неї (Наталки). Він відчував, як у нім кипіла і вирувала кров від самого звучання її голосу. Голос той відгукувався у нім дивним, багатим відгуком, з болем, з мукою. І це було щастя. Болюче, але велике, майже недосяжне для розуму щастя”.

– “Мавши вроджений нахил до спостережень, виросши серед природи, він мав в тім велику втіху”.

– “Цей пес відбивав мені печінки, ламав кості, розчавлював мою молодість, і намагався подряпати серце, якби дістав. І все за те, що я любив свою батьківщину, любив свій нещасний край і народ. Стрибнув у ніч, у смерть, на щастя”.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Образ Григорія Многогрішного