“Сам собі пан” Грінченко переказ

“Сам собі пан” Грінченко переказ

Селянин Данило вирішив зробити спробу “панського права добути”. Йому забажалося довідатися, “чи можна якось так, щоб і мужик в одній хаті з паном сидів”. І Данило вирушив до міста залізницею. Купив дуже дорогий квиток у вагон першого класу і попхався розшукувати своє місце. Кондуктор не хотів пускати мужика, обзиваючи того “мурлом”. Аж врешті-решт пропустив, подумавши, що Данило несе панові білет. Здивував селянина першокласний вагон, який мав вигляд панської світлиці: “…тут тобі й столики, тут тобі й постелі, тут тобі й топчани…” А тут і пани напали на нього, не второпають, як мужик міг купити місце поруч із ними. Кондуктор, перевіряючи білети, знову гримнув на Данила, а як побачив його квиток, то й не знав, як звернутися до мужика, на “ви” чи на “ти”.

Поїзд рушив. Пани почали курити. Дуже сподобався Данилові духмя­ний панський табак. Вирішив і собі люльку набити. Аж тут молодий панок з білявими позакручуваними вусиками сказав, що мужицький тютюн тут не курять, навіть табличка є у вагоні, де про це написано. На це Данило розсудливо й спокійно відповів: “Ні, пане, я письменний: там написано про те, щоб не виходить з вагону, як поїзд їде, а не про тютюн”. Товстий пан з роздвоєною бородою зчинив Гвалт, покликав кондуктора, щоб вивести Да­нила геть з першокласного вагона. Але мужик вирішив відстояти свої пра­ва, маючи на руках білет, продовжував далі пихкати люлькою. Його навіть підтримав пан з огрядною борідкою, який увесь час читав книжку. Коли кондуктор хотів висадити Данила, то осмикнув його той самий пан, засту­пившись за мужика: “Хіба ви маєте право не давати пасажирам їхати?” Цей пан по-доброму, по-людськи пригостив Данила своїм тютюном, роз­мовляючи, наче з рівним, розпитав, у яких справах Данило їде й куди. Та ось поїзд прибув до Ч. Данило владнав усі свої справи: завітав до знайомо­го чоловіка, скупився. Можна б уже й додому їхати та ще кортіло подиви­тися, як же ще можна паном бути? І вирішив селянин піти до “тіятру”. Натрапив на афішу, де оголошувалось, що “у залі дворянського собранія концерт”. Розпитав свого знайомого, до якого приїжджав, де ж це “собраніє”, та ввечері попрямував туди.

“Як увійшов, то тут уже – не буду брехати – таки стало мені дуже моторошно,- вразило приміщення му­жика.- Хата така здорова, як клуня, та де! ще більша!., та вся блищить!” Сів у перший ряд на сьоме місце й чекає. Аж тут і пани, й лакеї такий ле­мент підняли, як це мужик потрапив на концерт до дворянського собранія? Викликали полісменів, схватили Данила та потягли до темної. Вранці над-зиратель обіцяв поговорити “по-своєму”. До поліції Данила повів під кон­воєм солдат. Як довідався мужик від того солдата, що битимуть завтра “ваше благородіє”, то дуже злякався. Заплатив конвойному три карбованці, аби відпустив, і тікати темними вулицями. Зупинив візника і помчав до станції, на поїзд. У вагоні трусився Данило, аж поки поїзд не рушив: “Не страшно мені тих поліцейських самих, так страшно тієї ганьби та зневаги”. Приїхав додому. Через деякий час розповів усе жінці. А та його – мокрим рядном, щоб даремно грошей не витрачав та не вигадував абищо. І ще розповіла сестрі Хотині, а та – всім іншим на селі, як Данило “панського права до­бувався”. Так і посміювались над Даниловими пригодами. Але сам він вва­жав, що добувався не панського права, а людського, якого, не жаль, на той час не було.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...