Слідами робінзона Крузо

Читаючи чудовий роман Данієля Дефо "робінзон Крузо", ви, напевно, замислювалися над тим, чи існував робінзон насправді, і якщо так, то де розташований його острів. Робінзон – не вигадка. У основу твору Данієля Дефо покладений дійсний факт. Змінено в книзі лише прізвище героя, а сам острів автор переніс в Атлантичний океан і помістив його десь біля гирла річки Оріноко в Карібському морі. Змальовує умови, в яких ніби то жив робінзон, Дефо описав природу островів Тринідад і Табаго.

Але де ж справжній острів робінзона Крузо? Поглянете на карту. Біля 80 гр. з.д. і 33 гр.40` ю.ш. ви побачите групу дрібних островів Хуан-Фернандес, названих на честь іспанського мореплавця, який відкрив їх в 1563 р. До цієї групи входять вулканічні острови Мас-а-Тьер-ра (у перекладі з іспанського "ближче до берега"), Мас-а-Фуєра ("далі від берега") і невеликий острів Санта-Клара. Всі вони належать Чилі. Так от, перший з них і є знаменитим островом робінзона Крузо. Втім, про це свідчить відповідний напис на багатьох картах: адже в 70-х роках нашого століття острів Мас-а-Тьерра був перейменований в острів робінзона Крузо. Найбільший серед островів архіпелагу Хуан-Фернандес острів робінзона Крузо досягає всього 23 км. в довжину і близько 8 км. завширшки при площі 144 кв. км. Як і всі інші острови, він гористий. Вища крапка – гора Юнке – 1000 м над рівнем океану. Клімат в цьому районі м’який, океанічний. У серпні, найхолоднішому місяці року (острів розташований в Південній півкулі, і пори року тут, як ви знаєте, протилежні до наших), середня температура повітря складає +12 гр.З, а в лютому, найтеплішому місяці +19 гр.З.

Низовинні ділянки острова є типовою саваною з декількома пальмовими гаями і чагарниками деревовидних папоротей. Гірська ж частина його одягнена лісами, які, правда, значно порідшали в результаті господарської діяльності людини, не дивлячись на те, що ще в 1935 р. острів був оголошений національним парком. Особливо пошкодило природі розкорчовування земель під військові споруди на основі договору між Чилі і Сполученими Штатами.

Понад 100 видів рослин острова є унікальними. Серед них пальма Чонта, дерево Налка, різні папороті і квіти, яких немає більше ніде на нашій планеті. Колись тут зростали густі ліси дуже коштовного запашного сандалового дерева. Але зараз їх можна зустріти лише на важкодоступних вершинах окремих гір. Земля тут дуже родюча, усюди течуть кристально чисті струмки.

У водах острова кипить активне життя, тут водяться черепахи, морські леви, лангуста, багато риби, тюлені. Стверджують, що останніх було колись стільки, що доводилося відштовхувати їх веслами, аби причалити до берега.

Водяться на острові і знамениті кози – нащадки тих, яких Хуан-Фернандес залишив тут ще в 1563 р.

Саме біля цього острова 2 лютого 1709 р. кинули якір два англійські військові кораблі "Дюк" і "Дюшес". Після тривалого плавання команді потрібний був відпочинок. Шлюпка з сім’ю матросами і офіцерами відправилася до берега. Незабаром моряки повернулися на корабель. Разом з ними на палубу "Дюка" зійшов зарослий густою бородою і довгим волоссям чоловік. Одяг його був зшитий з козиних шкур. Прибулий марно намагався щось пояснити капітанові. Він зміг виголосити лише якісь нечленороздільні звуки, що віддалено нагадували англійську мову.

Прошло багато днів, перш ніж невідомий прийшов в себе і зумів розповісти про свої незвичайні пригоди. Це був Олександр Селькирк. Він народився в 1676 р. в невеликому шотландському містечку Ларго в сім’ї бідного чоботаря Джона Селькрега. Дев’ятнадцятирічним хлопцем із-за постійних сварок з батьком і братом він, демонстративно змінивши своє прізвище на Селькирк, пішов з будинку. Служив матросом на різних судах англійського військового флоту. Якось він взнав, що відомий королівський пірат Дампір набирає моряків для своєї команди, і завербувався. Проте Селькирк попав не до Дампіру, а до капітана іншого фрегата – Піккерінгу.

У вересні 1703 р. кораблі рушили в дорогу. Це був типовий на ті часи грабіжницький піратський рейс. Ескадра захоплювала біля берегів Перу навантажені золотом і коштовними товарами іспанські кораблі, які пливли до Європи. Незабаром Піккерінг помер, а його наступник Стредлінг, посварившись з Дампіром, відокремився від нього. Здатний Селькирк тим часом став другим помічником капітана Стредлінга. У травні 1704 р. їх корабель, пошкоджений штормом, став на якір біля острова Мас-а-Тьерра. Потрібно було зробити капітальний ремонт, чого капітан не хотів, і тому між ним і його помічником виникла сварка. В результаті за наказом Стредлінга Селькирка висадили на цей безлюдний острів. Морякові залишили рушницю з невеликим запасом пороху і куль, сокиру, ніж, підзорну трубу, ковдру і трохи тютюну. Спочатку Селькирку було дуже важке. Його охопив відчай і повна байдужість до всього. Але добре розуміючи, що відчай – це крок до загибелі, він пересилив себе і зайнявся працею. "Якщо мене щось врятувало, – говорив він з часом, – так це праця". Перш за все Селькирк побудував собі зручну хатину. А чим харчуватися? Моряк, блукаючи по острову, знайшов багато живильних коренеплодів, злаків і навіть фруктів (всі вони були посаджені тут ще Хуан-Фернандесом). Селькирк приручив диких кіз, полював на морських черепах, ловив рибу.

На острові виявилося багато кішок і щурів. Селькирк так щедро підгодовував кішок козлятиною, що з часом вони звикли до нього і стали приходити сюди сотнями, охороняючи його житло від шкідливих гризунів. Вогонь Селькирк добував тертям, одяг шил з козиних шкур, використовуючи замість голки цвяхи. Він зробив собі календар і багато корисних речей домашнього ужитку.

Якось на острові висадилися іспанські моряки, але Англія в ті часи вела безперервні війни з Іспанією, тому Селькирк вирішив не попадатися їм на очі і сховався в дуплі великого дерева. Так одинаком і прожив він на острові близько п’яти років, поки сюди випадково не приплили англійські кораблі.

"Ви багато страждали на цьому острові, – сказав Селькирку капітан Роджерс, вислухавши його історію, – але дякуєте господу: Мас-а-Тьерра врятував вам життя, оскільки корабель Стредлінга незабаром після вашої висадки попав в жорстокий шторм і затонув майже зі всією командою, а уцілілий капітан Стредлінг з частиною матросів попали в руки іспанців біля берегів Коста-Ріки."

Роджерс узяв Селькирка собі в помошники, і той знову взявся за грабіжницький промисел королівських піратів.

У 1712 р. Селькирк повернувся на батьківщину. У цьому ж році з’явилася книжка Вудза Роджерса "Промислове плавання навколо світу", де коротко розповідалося про незвичайні пригоди англійського моряка. Незабаром за цим вийшла в світ і невелика книжка з інтригуючою назвою: "Втручання провидіння або надзвичайний опис пригод Олександра Селькирка", написаний його власною рукою. Проте письменник з сель-кирка виявився значно гіршим, ніж моряк, тому його книжка не викликала інтересу у сучасників. Справжню ж славу і безсмертя сель-кирку приніс роман Данієля Дефо, що вийшов в 1719 р. Назва його була ще довшою: "Життя і надзвичайні пригоди робінзона Крузо, моряка з Йорка, який прожив двадцять вісім років на безлюдному острові". І хоч в романі розповідалося про пригоди якогось робінзона, та і його перебування на острові виявилося у багато разів тривалішим, всі відразу ж взнали в нім Олександра Селькирка. До того ж, в передмові до першого видання своєї книги автор прямо вказав: "Ще до цих пір серед нас є людина, життя якої послужило канвою для цієї книжки".

Помер Олександр Селькирк 17 грудня 1723 р. на кораблі "Веймут", де він був першим помошником капітана. До 100-ліття з дня смерті моряка йому був споруджений пам’ятник в Ларго, а в 1868 р. на одній із скель острова Мас-а-Тьерра, де за переказами знаходився наглядовий пункт сель-кирка, встановили меморіальну дошку.

Цікаві не лише пригоди Селькирка-Робинзона, але і сама історія його острова. Виявляється, зовсім не Селькирк був першим робинзоном на Мас-а-Тьерра, а сам його першовідкривач – Хуан Фернандес. Він прожив тут декілька років, після чого повернувся на материк. Залишені ним кози з часом розплодилися, здичавіли і вдосталь забезпечували м’ясом, молоком і одягом всіх подальших робинзонов. Та і зараз на них полює місцеве населення.

У 20-х роках ХVII ст. на острові тривалий час жили голландські моряки. Після них з січня 1680 р. впродовж трьох років тут знайшов притулок негр-моряк, який один врятувався із затонулого біля острова торгівельного судна.

У період з 1680 до 1683 рр. на острові робинзонил індієць Вільям з Центральної Америки, по невідомих причинах залишений тут англійськими піратами. Можливо, цей попередник Селькирка і був прообразом П’ятниці в романі Дефо. 22 березня 1683 р. його знайшов англійський піратський корабель.

П’ята робінзонада була веселішою. У 1687 р. капітан Девіс висадив на острів за азартну гру в кісті дев’ять матросів. Забезпечені всім необхідним, вірні собі, вони майже весь свій час проводили за грою. А оскільки гроші на незаселеному острові були ні до чого, партнери розділили острів на окремі ділянки і… програвали їх один іншому. Інколи їх гру переривали іспанці, які під час своїх наскоків марно намагалися зловити азартних гравців. Через три роки все дев’ять робинзонов залишили острів. А ще через 14 років на нім з’явився Олександр Селькирк.

Чехарда робинзонов не закінчилася і після Селькирка. Тривалий час острів був улюбленим притулком піратів. У 1715 р. іспанці утворили тут невелику колонію, незабаром загиблу від землетрусу.

У 1719 р. на острові декілька місяців перебували дезертири з англійського фрегата, а в 1720 р. – екіпаж затонулого англійського судна "Спі-дуєл". Частина моряків з часом відплила звідси на побудованому ними човні, а останні незабаром загинули, захищаючи колонію від іспанців.

У 1750 р. іспанці побудували тут фортецю, яка потім служила в’язницею для чилійських борців за незалежність. Пізніше, коли фортеця була знищена землетрусом, острів знову надовго спустілий.

У 1855 р. на острові знову виникло селище колоністів з сусіднього Чилі. Вони займалися землеробством, скотарством і рибальством, побудували навіть невелику консервну фабрику. В кінці минулого століття чилійський уряд на тривалий час здав острів Мас-а-Ть-ерра в оренду швейцарському бізнесменові і любителеві екзотики баронові де Родту, який організував тут ловлю лангусту, що стала з тих часів головним заняттям місцевого населення.

Світові війни, що охоплювали нашу планету в бурхливому ХХ столітті, не обійшли і цього, загубленого в океані, шматочка землі. Так, під час першої світової війни в 1915 р., в його берегів був потоплений англійським флотом німецький крейсер "Дрезден", а під час другої – у водах острова Мас-а-Тьерра інколи ховалися німецькі і японські підводні човни і легкі крейсери.

У гонитві за прибутками американська фірма, використовуючи славу цієї землі як острови робінзона, побудувала тут великий готель для туристів і щорік випускає багато листівок з видами острова. Особливу увагу багаточисельних туристів привертають печера, в якій по відданнях жив Робінзон-Селькирк, розташована на схилі гори, і горб, з якого робінзон в підзорну трубу оглядав океанічну далечінь.

Зараз на острові робінзона Крузо в єдиному селищі Сан-Хуан-батиста проживає близько 500 чоловік. Цікаво, що багато хто з них носить імена Данієля, робінзона і П’ятниці.

Загублений в океані острів робинзонов має телефонний і телеграфний зв’язок з материком. У кожному будинку є телевізор, не говорячи вже про радіо. І в той же час він залишається ізольованим. Тільки раз в році сюди прибуває судно з необхідними товарами, хоча повітряне сполучення налагоджене добре.

В той же час, в зимові місяці острів робінзона повністю відірваний негодою від всього світу: ні літаки, ні кораблі сюди не приходять. Та і в інші пори року туристів тут небагато, а самі жителі нечасто виїжджають зі свого острова: дуже дорогий пасажирський зв’язок.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Слідами робінзона Крузо