“Тартюф” аналіз

“Тартюф” аналіз

” Тартюф ” – комедійна п’єса Мольєра, 1664 року. У ній Мольєр піддав нещадній критиці найбільш огидні людські пороки: лицемірство, спрагу наживи, підлість, дурість, хтивість, егоїзм, боязкість.

“Тартюф” сюжет

Дія відбувається в Парижі, в будинку Оргона. У довіру господареві будинку втирається молодий чоловік на ім’я Тартюф. Пан Оргон дивиться на гостя як на диво: молодий, вчений, скромний, благородний, побожний, безкорисливий. Домочадців, що намагаються довести йому, що Тартюф зовсім не такий святий, як намагається показати себе, Оргон вважає невдячними, загрузлими в гріхах людьми. Справжня сутність Тартюфа виявляється лише тоді, коли Оргон необачно доручає йому на зберігання касу заколотників і переписує на нього будинок і свої капітали. Лише дивовижне втручання короля, за п’ять хвилин до фіналу навівши справедливість (Тартюф покараний, Оргон прощений, його родині повернуті будинок і майно), дозволяє п’єсі залишитися комедією.

“Тартюф” головні герої

    Пані Пернель – мати Оргона Оргон – чоловік Ельміри Ельміра – дружина Оргона Даміс – син Оргона Маріана – дочка Оргона, закохана в Валера Валер – молода людина, закоханий в Маріану Клеонт – брат Ельміри, шурин Оргона Тартюф – священник Доріна – покоївка Маріан Фліпота – служниця пані Пернель Пан лояльний – судовий пристав (фр. Loyal, законний). Мольєр навмисне дає це ім’я людині, підкупленому Тартюфом. Офіцер

Кожен з героїв комедії є носієм однієї, домінуючої риси характеру. У цьому поділі персонажів на позитивних і негативних виявляють себе головні риси класицизму – літературного напряму, що не припускає психологічного розвитку характерів.

Головний герой Тартюф – постає перед читачем істотою, позбавленим яких би то не було людських достоїнств. Уявний священник є вмістилищем цілого сонму пороків: він палає пристрастю до дружини свого благодійника, він не гребує пограбувати того, хто дав йому стіл і дах, нарешті, він не боїться ні земної влади, ні небесного суду, грішачи і перед людьми, і перед Богом.

Життєвий девіз Тартюфа: “Гріши тихо, і все зійде тобі з рук!”.

Мерзенному шахраю в комедії протиставлена покоївка Маріани, Доріна – дівчина розумна і жвава на мову. Їй одній протягом усіх п’яти дій вдається хоча б на словах протистояти Тартюфу.

Інші персонажі не можуть впоратися з ним цілою сім’єю: голова знатного сімейства Оргон – занадто легковірний і дурний, щоб розглядати чужу підлість; його син Даміс – не в міру рвучкий і гарячий; його дочка Маріана – навпаки, боязка і сором’язлива; його дружина Ельміра воліє займати відсторонену життєву позицію і не хвилюватися через таких дрібниць, як чужа любов і підлість. Брат Ельміри, Клеант, як і більшість дворян, чесний і розумний, але позбавлений внутрішнього дару переконання. Наречений Маріан Валер, як людина благородна, навіть і не думає про те, щоб вивести Тартюфа на чисту воду, адже він тим самим втрутиться у справи чужої сім’ї. Кожен з героїв комедії до самого кінця веде себе так, немов не сміє повірити в неймовірне лицемірство мнимого святого і непрохідну дурість його покровителя Оргона. Коли у фіналі сім’я опиняється на межі розорення і арешту, тільки втручання короля розрубує мережу злісних інтриг Тартюфа....

У цій розв’язці Мольєр виявляє себе як справжній класицист: він наділяє монарха цілим рядом достоїнств – правдолюбством, прозорливістю, загостреним почуттям справедливості, любов’ю до добра. У якомусь сенсі король стає в комедії Мольєра Богом, ім’ям якого прикривається Тартюф, щоб домогтися бажаного багатства і жінки.

Комедійний жанр не заважає “Тартюф” органічно входити в класицистичну систему творів. Навпаки, звернення до “нижчих” верств літературної творчості дозволило Мольеру уявити перед глядачем зразок соціальної комедії, в якій однаково добре показана і внутрішня неспроможність вищого суспільного класу, і невичерпна жага життя класу нижчого (в особі Доріни і розореного Тартюфа). Герої “Тартюфа” – це не піднесені герої високих класицистичних жанрів, це звичайнісінькі люди, що живуть своїм маленьким, приватним життям, але не стають від цього менш цікавими.

До числа класицистичних рис у “Тартюфі” належить і принцип трьох єдностей – часу, місця і дії. Художній час комедії не перевищує доби. Художній простір обмежений будинком Оргона, куди при необхідності приходять всі інші персонажі – пані Пернель, Валер, судовий пристав – пан лояльний, посланий королем офіцер. Сюжет “Тартюфа” розвивається на “єдиному подиху”: події змінюють один одного настільки природно, наскільки це взагалі можливо. При цьому композиція твору відрізняється особливою оригінальністю: у першій дії глядач знайомиться з проблемою під назвою “Тартюф” зі слів сім’ї Оргона, у другому стає свідком того, наскільки згубним є вплив уявного святого на життя знатного сімейства, у третьому – нарешті, з’являється сам Тартюф і виявляє свою справжню суть перед Дамісом, в четвертому – Оргон переконується в підлості Тартюфа, у п’ятому настає довгоочікувана розв’язка, що починається з трагедії і закінчується стандартним для класицизму фіналом – торжеством добра над злом.

Власне комедією “Тартюф” є в перших чотирьох діях. П’ята дія більш схожа на трагедію. У ньому немає нічого смішного, і навіть постійно звучить, знущальний голос Доріни чутний в п’ятій дії не так чітко. Покоївка Маріан є в комедії справжнім рупором розуму, що не боїться говорити правду в обличчя всім, хто цього потребує. Більшість комедійних ситуацій в “Тартюфі” пов’язане з художнім образом Доріни і її їдкими коментарями, що показують справжню суть того, що відбувається.

Особливе місце в “Тартюфі” займають Антиклерикальні ідеї. Під лицем головного лиходія комедії ховається добре знайомий багатьом (і сучасникам Мольєра, і людям XXI століття) образ хитрого і жадібного до життєвих задоволень ченця, який лише прикривається вірою для вчинення своєї підлості. Спочатку Тартюф і був священиком, але під впливом незадоволених релігійників Мольєр змінив його образ на мирський, зробивши героя просто “благочестивою людиною”. За влучним зауваженням Доріни, Тартюф – не один такий брехливий громадський персонаж: знайома пані Пернель, якась старенька Оранта, що не грішить просто тому, що вже вийшла з того віку, коли могла б це робити. Шурин Оргона, Клеант, поводиться в комедії як істинний віруючий: він періодично намагається оперувати основними християнськими положеннями, що дозволяють йому викривати лицемірство Тартюфа і дурість Оргона. Ось тільки останній занадто засліплений уявною святістю свого кумира, а перший – занадто хитрий, щоб попастися на вудку чесної людини.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...