Терміни: Українські землі в другій половині 18 ст

Терміни та поняття: Українські землі в другій половині 18 ст

Гайдамаки, гайдамацький рух (від тур. “гнати, переслідувати”) – учасники нац.-визв. б-би укр. народу проти польського гніту в Правобережній Україні у XVIII ст. Уперше згадуються 1715 (за ін. даними – 1712, 1714). До гайдамацьких загонів входили козаки, селяни, міщани, які швидко пересуваючись, завдавали ворогові несподіваних ударів. Перше вел. гайдамацьке повстання відбулося 1734, його очолив сотник Верлан, якого проголосили козацьким полковником. Повстанці діяли на вел. території, дійшли аж до Львова, були розбиті лише 1738. Нове піднесення руху сталося 1750. Найбільшого розвитку г. р. набрав 1768, коли відбулося повстання, відоме під назвою Коліївщина на чолі з М. Залізняком та І. Гонтою. Рух відчутно похитнув польське панування в Правобережній Україні, відіграв вел. роль у формуванні нац.-визв. традицій укр. народу. Героїчна б-ба г. знайшла відображення у нар. думах, піснях, худ. (наприклад, Т. Шевченко, ” Гайдамаки “) та іст. творах.

Глухівська рада – рада козацької старшини 1750 в Глухові (тепер Сумська обл.), на якій за вказівкою імператриці Єлизавети гетьманом Лівобережної України було обрано К. Розумовського.

Дворянство – слуги князя, згодом – стан спадкових власників землі, панівна верства феод. с-ва.

Задунайська Січ – організація колишніх запорізьких козаків, що існувала 1775-1828 на території Османської імперії, в гирлі Дунаю. Після зруйнування останньої Запорізької Січі значна частина запорожців емігрувала на підвладну Туреччині територію, де 1776 була заснована перша З. С. під назвою Усть-Дунайська (біля сучасного м. Вилкове Одеської обл. або с. Караорман). 1785 козаки переселились у місцевість Сеймени (Силістрія), 1813 – Катерлез, 1815 р. – Верхній Дунавець (найбільш відома Дунавецька Січ). Внутр. устрій був таким же, як у Запорізькій Січі. Козаки займалися рибальством, мисливством, скотарством, хліборобством. На Січі існували січова школа та бібліотека. Козаки З. С. змушені були брати участь у військ, операціях тур. армії. У травні 1828 під час рос.-тур., війни 1828-1829 кошовий Й. Гладкий з невеликою групою козаків (бл. 1500 осіб), захопивши військ, канцелярію та скарбницю, перейшов під Ізмаїлом (тепер Одеська обл.) на бік рос. військ. Після закінчення війни рос. уряд сформував з цих козаків Азовське козаче військо. Через зраду Й. Гладкого тур. уряд жорстоко розправився із задунайцями, бл. двох тис. козаків було ув’язнено, січові укріплення та церкву зруйновано і спалено.

Зимівник – назва хутора в запорізьких козаків у першій половині ХVІ-ХVІІІ ст. Він являв собою вел. господарство, в якому козаки займалися хліборобством, скотарством, бджільництвом, рибальством тощо. З. засновували, як правило, 3-4 сімейні запорожці, у кожному було кілька хат і різних госп. будівель. Таких козаків називали сиднями або гніздюками, кликали в похід лише у виняткових випадках. Гол. завданням власників з. було забезпечення січових козаків продуктами.

Коліївщина (від укр. “кіл, колоти, колій”) – вел. нац.-визв. повстання проти польського гніту на Правобережній Україні 1768, найвищий етап гайдамацького руху. Навесні в урочищі Холодний Яр під Чигирином (тепер Черкаська обл.) М. Залізняк зібрав загін повстанців, який обрав його полковником. Сили повстанців швидко зростали, вони зайняли Черкаси, Смілу, Богуслав, Канів. 10(2І).06.1768 з допомогою козаків І. Гонги було взято Умань. Рада повстанців обрала М. Залізняка гетьманом і князем смілянським, а І. Гонту – полковником і князем уманським. У червні-лилні 1768 діяло близько 30 загонів на чолі з гайдамацькими ватажками, повстання могло перекинутися на ін. землі. У цих умовах рос. і польський уряди вирішили спільними зусиллями придушити повстання. Рос. війська по-зрадницькому захопили ватажків. Остаточно повстання придушено у квітні-транві 1769. Події К. відіграли значну ролі, у формуванні нац. свідомості і укр. народу.

Кючук-Кайнарджійський договір – договір, укладений між Рос. й Османською імперіями 10(21).07.1774 у с. Кючук-Кайнарджі поблизу міста Селістрія (тепер Болгарія) після завершення рос.-тур. війни 1768 -1774. Кримське ханство оголошувалося незалежною держаною. Рос. імперія приєднувала укр. землі в межиріччі Дніпра і Пд. Бугу до узбережжя Чорного моря і деякі фортеці, зокрема Керч. рос. торговим суднам дозволялося плавати у Чорному морі. Договір значно посилив агресивну колоніальну політику Росії на півдні України, створив передумови для зруйнування Запорізької Січі та ліквідації Кримської держави.

Намісництво – найвища адмін.-терит. одиниця місцевого управління, запроваджена 1775. Було утворено 34 н., зокрема: Харківське (1780), Київське і Чернігівське (1781), Катеринославське (1785), Брацлавське, Подільське і Волинське (1793). Очолював намісник, який мав надзвичайні повноваження. За указом 1796 “Про повий поділ держави на губернії н. буди ліквідовані.

Нова (Підпільненська) Січ (ІІокровська, Краснокутівська) – остання із Запорізьких Січей, що були на укр. землях. Існувала 1734-1775. 1734 козаки отримали дозвіл повернутися на територію, підвладну Рос. імперії (перебували на Олешківській Січі на землях Кримського ханства). 1735 для встановлення нагляду над запорожцями збудовано цитадель. На Січі сформувалася власна адмін.-терит. та військ. система. На самій Січі було 38 куренів, а Запоріжжя було поділене на 8 паланок. Гол. завданнями запорожців Н. С. були охорона пд. кордонів Запоріжжя від нападів турків і татар, а під час рос.-тур. воєн 1735-1739 і 1768-1774 запорізька піхота, кіннота і військ. флотилія брали участь у боях проти турецько-татарських військ. Царський уряд проводив політику обмеження автономного устрою Січі. Остаточне рішення про ліквідацію Н. С. було ухвалою по закінченні рос.-тур. війни 1768- 1774 5(16),06. 1775 рос. війська під командуванням генерала П. Текелі захопили і зруйнувати Січ. Старшину було заслано, майно конфісковано, землі Запоріжжя включено до складу Новоросійської та Азовської губ. Частина запорожців переселялася у тур. володіння, де заснувала Задунайську Січ.

Новоросія – назва вел. територій на півдні європейської частини Рос. імперії, зокрема Пд. України, після їх приєднання наприкінці XVIII ст.

Опришки (від лат. “винищувач”) – учасники нац.-визв. руху в Галичині, Буковині та на Закарпатті проти польської, угорської й австр. влади у XVI – першій половині XIX ст. Перша згадка про о. датується 1529. Вони формвали невеликі загони, які з весни до осені нападали на панські маєтки, а захоплене майно частково роздавали сільській бідноті. У період нац.-визв. війни середини XVII ст. о. брали участь у повстанні С. Височана, допомагали війську Т. Хмельницького у Молдавії, здобули кілька важливих замків. Найвищого піднесення рух досяг 1738-1759, коли на чолі опришківських загонів стояли О. Довбуш, В. Баюрак, 1. Бойчук. Про героїчну б-бу о. складено чимало нар. пісень, легенд, переказів, їм присвячено худ. твори та наук. праці.

Паланка – адмін.-терит. одиниця (округ) у Запорізькій Січі. їх виникнення було зумовлене збільшенням кількості населення на Запоріжжі, а, відповідно, ускладненням функцій управління і суду. Остаточно система п. була сформована у період Нової Січі (1734-1775). Напередодні її зруйнування існувало вісім п.: Бугогардівська, Інгульська (або Перевознинська), Кодацька (на правому березі Дніпра), Кальміуська, Орельська, Прогнойська, Протовчанська, Самарська (на лівому березі Дніпра). Центром п. була слобода, де розміщувалася козацька залога. На чолі стояв полковник, який здійснював військ., адмін., судові та фінансові функції. Некозацьке населення підлягало владі паланкової старшини, яка призначалася Кошем Запорізької Січі.

Просвітництво – ідеологія періоду епохи переходу с-ва від феод, до громадянського с-ва. становлення капіталістичних відносин. У світогляді просвітників виділялися концепція освіченого абсолютизму, ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм, осуд експлуатації людини людиною, утвердження самосвідомості особи. Укр. просвітництво мало своїм ідейним підірунтям як власні, так і запозичені ідеї фр. енциклопедистів. Випускники Києво-Могилянської академії стали в Україні першими носіями ідей п. Своєрідність укр. п. полягає в тому, що тут не було середнього класу – носія таких ідей в Європі. До просвітників відносять В. Каразіна, П. Лодія, Г. Політику (Полетику), В. Рубана та ін. Згодом, у першій половині XIX ст. ідеї п. становили осн. зміст сусп.-політ. діяльності романтиків.

Троїцький собор видатна пам’ятка укр. архітектури XVIII ст. збудований у м. Самар (нині Новомосковськ Дніпропетровської обл.) за макетом нар. архітектора Якима Погребняка протягом 1771-1781 (за ін. даними 1773 1778). Девятибанна церква збудована без жодного залізного цвяха, найвища баня сягає висоти приблизно 65 метрів. У рад. часи перетворена на склад. Ставлення тодішньої влади до цієї духовної пам’ятки укр. народу покладене в основу романа Олеся Гончара “Собор”.

Уніфікація (від лат. “один” і “здійснювання, втілювання”) зведення різноманітних проявів життя в різних нац. р-нах держави до єдиних, затверджених імперською владою зразків; зведення чогось до єдиної форми, системи

Чорноморське козацьке військо – козацьке військо, створене рос. урядом з колишніх запорізьких козаків восени 1787. В умовах підготовки Росії до війни з Османською імперією влада вирішила створити “Військо вірних козаків”, відповідний імператорський указ було видано 22.01(2.02), 1788. Очолив військо кошовий отаман С. Білий, воно брало активну участь у рос.-тур. війні 1787 – 1791. (1788 перейменоване на ЧКВ). 1792 рос. уряд переселив козаків на Кубань з метою закріплення території на Пн. Кавказі. ЧКВ відіграло важливу роль у госп. розвиткові Кубані.

Ясський мирний договір – мирний договір, укладений між Рос. й Османською імперіями 29.12.179; (9.01.1792) у м. Ясси (тепер Румунія) після закінчення рос.-тур. війни 1787-1791. Прелімінарну (попередню) угоду підписано 31.07.1791 у Галаці (нині Румунія) після ряду перемог рос. військ. Договір підтвердиш приєднання до рос. володінь Криму та Кубані. Туреччина відмовлялася від претензій на Грузію. Росія повергала Османській імперії Молдову та Волощину, зайняті під час воєнних дій. Новий кордон між державами пролягав на пд. заході по р. Дністер, на Кавказі – по р. Кубань. Отже, до складу Рос. імперії переходили укр. землі між р. Пд. Буг і Дністер. Договір зміцнював становище Росії у торгівлі на Чорному морі, а також у Пн. Африці. Я. м. а. посилив позиції Рос. імперії на Кавказі та Балканах, призвів до остаточного загарбання усіх південноукраїнських земель рос. царизмом, створював сприятливі умови для розгортання дальшої експансії

Читайте тему “Українські землі в другій половині 18 ст”, щоб детальніше вивчити матеріал по історії України для підготовки до ЗНО

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Терміни: Українські землі в другій половині 18 ст