Україна під час Другої світової війни та великої вітчизяної

УКРАЇНА ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ТА ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВОЄН (1939-1945 рр.)

Наслідки радянсько-німецьких договорів 1939 р. для українських земель. і 23 серпня 1939 р. між СРСР і Німеччиною було підписано Пакт про ненапад, а також додаткові таємні протоколи. Цей документ увійшов в історію під назвою Пакт Ріббентропа – Молотова. Секретними протоколами Польща поділялася на сфери впливу, радянська територія окупації східних територій Польщі передбачалася уздовж лінії річок Нарев – Вісла – Сян. 28 вересня 1939 р. обидва тоталітарні режими підписали договір про дружбу, кордон і співробітництво, який дещо змінив кордон в окупованій Польщі, приблизно по лінії річок Західний Буг – Сян.

До Німеччини відійшли українські етнічні землі Лемківщина, Надсяння, Підляшшя, Холмщина.

Початок Другої світової війни

1 вересня 1939 р. Німеччина напала па Польщу, що поклало початок Другій світовій війні. Швидко війська окупантів дійшли до Бреста і Львова. 17 вересни 1939 р. – вступ Червоної армії на територію Західної України, окупацію польської території (“визвольний похід”) розпочали частини Червоної армії – Український фронт під командуванням Семена Тимошенка. СРСР офіційно виправдовував свої дії необхідністю “надати допомогу українцям перед загрозою, що насунулася”.

Приєднання Західної України, Південної та Північної Бессарабії, Північної Буковини до складу УРСР. До СРСР було приєднано понад половину території колишньої Польщі, переважно землі, населені українцями та білорусами. Для радянського керівництва “збирання” українських земель не було самоціллю, а лише частиною більш загальних планів убезпечення західних кордонів СРСР, формою поширення свого впливу в західному напрямі. У жовтні 1939 р. на Західній Україні було проведено вибори до Народних зборів, які прийняли декларацію про проголошення радянської влади та з проханням про возз’єднання з УРСР. 1 листопада 1939 р. – Східну Галичину і Західну Волинь включено до складу УРСР.

У червні 1940 р. радянські війська зайняли територію Північної Буковини та Бессарабії. 2 серпня 1940 р. була створена Молдавська РСР, до якої включені українські етнічні землі Придністров’я, а територія Північної Буковини та Північної Бессарабії (була створена Чернівецька область) і Південної Бессарабії (Ізмаїльська область) включена до складу УРСР. На Волині й Галичині створено ще 6 областей.

Наслідки політики радянізації новоприєднаних до УРСР територій.

У новостворених областях негайно розпочалися заходи з радянізації краю:

    формування радянських органів влади, прибуття зі східних районів керівних кадрів; заборона діяльності усіх українських партій і громадських організацій, у тому числі “Просвіти”; експропріація близько 2 гис. промислових підприємств, ліквідація поміщицького землеволодіння; початок колективізації сільського господарства (спочатку поділ землі між селянами) й індустріалізації: розширення мережі українських шкіл, поліпшення медичного обслуговування (безплатне), зокрема на селі; широкомасштабна депортація населення (близько 1,2 млн осіб, понад 10% людей); масові арешти, утиски церкви, особливо УГКЦ, насадження комуністичної ідеології..

Принесений на багнетах Червоної армії репресивний режим остаточно переконав західноукраїнське населення в тому, що його майбутнє не в інтеграції у СРСР, а в творенні незалежної соборної Української держави.

Початок Великої Вітчизняної війни

22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина разом зі своїми союзниками напала на СРСР, розпочалася радянсько-німецька війна, яку радянські історики й ті, хто дотримується подібних поглядів, називають Велика Вітчизняна війна. За планом “Барбаросса” Німеччина мала швидко захопити Україну з метою створити вигідний плацдарм, забезпечити себе ресурсами для дальшого ведення війни.

Мобілізаційні заходи. Запровадження воєнного стану; створення ДКО на чолі з Й. Сталіним;

    організація мобілізації в Червону армію, з України – близько двох мільйонів осіб; створення загонів народного ополчення з числа добровольців, спорудження оборонних укріплень; організація збору коштів на оборону, гіербудова народного господарства на військовий лад.

Процес окупації України

На Україну наступала німецька група армій “Південь”, яку очолював Г. Рундштедт. Досить швидко їм вдалося захопити більшу частину України. Тривалий час оборонялися Київ (11 липня – 19 вересня, 72 дні). Одеса (5 серпня – 16 жовтня, 73 дні), Севастополь (ЗО жовтня 1941 р. – 4 липня 1942 р., 250 днів). Південно-Західний фронт під командуванням Михайла Кирпоноса через помилки Й. Сталіна потрапив в оточення, понад 665 тис. бійців і командирів потрапили в полон, значна частина на чолі з командувачем фронту загинула. Це була найбільша поразка Червоної армії у цій війні. Ще двох серйозних невдач радянські війська зазнали в травні 1942 р. під Харковом і па Керченському півострові. 22 липня 1942 р. німецька армія зайняла Сверд-ловськ, вся територія України опинилася під нацистською окупацією.

Причини поразок Червоної армії у 1941 р.

    – репресії влади проти командного складу напередодні війни (лише 7 % командного складу мали вищу освіту); – ігнорування численних даних розвідки про підготовку Німеччини до війни з СРСР; – недовіра Й. Сталіна до близької агресії Німеччини, оскільки вона вощвала з Великою Британією; – відсутність наказів армії перебувати у стані готовності до відсічі агресії, планів оборонної війни; – тоталітарний характер влади не сприяв проявам ініціативності, що важливо в умовах війни; – недостатня обороноздатність СРСР порівняно з Німеччиною.

Встановлення нацистського окупаційного режиму:

    – захотівши Україну, окупанти ліквідували її цілісність. 20 серпня 1941 р. було утворено райхскомісаріат “Україна” на чолі з Е. Кохом, центр Рівне; – Галицькі землі під назвою “дистрикт Галичина” було віднесено до складу генерал-губернаторства, створеного на території Польщі, центр – Львів, дещо м’якший режим; – Одещину, частину Вінниччини та Миколаївщини (землі між Південним Бугом і Дністром) об’єднали в губернаторство “Трансністрію” під управлінням Румунії, центр – Одеса; – північні і східні області (Донбас, Чернігівщина, Сумщина, Харківщина) утворили “прифронтову зону”.

Суть гітлерівського плану “Ост”

Установлення “нового порядку” на окупованих територіях передбачалося Планом “Ост” , розробленим ще в травні 1940 р. Планувалося здійснити таке:

    знищення місцевого населення для звільнення українських земель, щоб оселилися німецькі колоністи; депортація частини населення на роботи в Німеччину (остарбайтери); перетворення України в аграрно-сировинний придаток Німеччини, місцевого населення на рабів; інші заходи з пограбування населення та економіки України (зокрема культурних цінностей).

Нацистський “новий порядок” в Україні:

    близько 4 млн пересічних українців було знищено; створення системи концтаборів для радянських військовополонених і цивільного населення; особлива жорстокість була виявлена до євреїв, які зазнали голокосту – масового знищення, катастрофи (Бабин Яр у Києві й багато інших місць масових розстрілів, понад два мільйони осіб), близько 220 тис. циганів; на роботу в Німеччину в нацистське рабство було вивезено майже 2,5 млн молодих людей; вивезення хліба та інших продовольчих товарів, устаткування заводів, навіть чорнозему; збереження колгоспів під новою назвою “лігеншафти” як зручної системи викачування продовольства; з нашої землі вивезли понад 40 тис. найцінніших творів мистецтва, історичних реліквій і колекцій; запровадження трудової повинності від 18 до 45 років, згодом – від 14 до 65 років; становище тих людей, що залишилися під окупацією було надзвичайно складним, з 1943 р. – деякі зміни. Незначна частина населення пішла на співробітництво з окупантами, Спричинивши колабораціонізм, причини : визнання радянською владою військовополонених зрадниками штовхало їх на співпрацю з ворогом; прагнення помститися більшовицькій владі за заподіяні нею злочини; часто був єдиним шансом на виживання певної особи та її родини, пристосування до нових умов життя.

Діяльність ОУН

Такий нацистський “новий порядок” викликав Рух Опору. В ньому було дві течії, одна боролася за створення незалежної Української держави, друга керувалася радянськими гаслами. Уже 30 червня 1941 р. у Львові було проголошено “Акт відновлення Української держави” та формування національного уряду – Державного правління на чолі з Ярославом Стецьком. Однак 15 вересня 1941 р. він і керівник ОУН-Б, ініціатор проголошення незалежності С. Бандера були ув’язнені в німецькому концтаборі, де провели три роки. Було арештовано багатьох інших членів ОУН, а 25 листопада вийшов німецький наказ про страту членів підпілля ОУН, яке на той час поширилося майже на всю Україну, а в 1942 р. – і на Крим, Кубань, Східну Україну. У лютому 1942 р. в Києві німецькі окупанти розстріляли визначну поетесу Олену Телігу, яка належала до ОУН, багатьох її соратників.

Утворення УПА

Ще в 1941 р. існували дрібні збройні загони, які організували члени ОУН. У 1942 р. їх кількість зросла, загони ставали більш масовими, особливо на Волині та Поліссі, вони почали об’єднуватися під єдиним командуванням і отримали назву Українська повстанська армія (УПА). 14 жовтня 1942 р. – день Покрови святої Богородиці, яка вважалася покровителькою Війська Запорізького, – стало офіційною датою Створення УПА. У середині 1943 р. бандерівці взяли під контроль загони, підпорядковані А. Мельнику й Тарасові Бульбі (псевдонім Тараса Боровця, який ще в 1941 р. створив збройні загони, об’єднані в “Поліську Січ”), і розгорнули партизанську війну великими силами. їхні масові підрозділи було створено в Галичині, на Поділлі, загони УПА з’явилися на Київщині та Черкащині. Було сформовано ударні групи під назвами: УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь. Головним командиром армії став Роман Шухевич (Тарас Чупринка).

Діяльність українського визвольного руху

Вже навесні 1943 р. цілі райони Волині та Полісся опинилися під повним чи частковим контролем УПА (наприклад, Колківська республіка), а з осені 1943 р. – те ж саме діялося в Галичині. У липні-листопаді 1943 р. УПА провела 120 боїв, знищивши за неповними даними, 4,5 тис. солдатів та офіцерів і навіть одного генерала. Крім гітлерівців, УПА довелося вести бої і з радянськими та польськими партизанами, які не хотіли воювати проти німців єдиним фронтом. Оскільки УПА, на відміну від руху Опору в Європі та радянських партизанів, не підтримувала жодна з держав, вона змушена була дотримуватися своєрідної тактичної лінії, в основі якої лежали збереження та зміцнення власних сил, намагання поширити свій контроль на якомога більшу частину українських земель, вичікування слушного моменту для вирішального удару. Отже, УПА спиралася на сили власного народу.

Розгортання радянського партизанського руху. Діяльність радянських партизанів.

Особливості:

    спочатку взагалі не планувалося існування радянського партизанського руху, лише літом 1942 р. – штаб; першими радянськими партизанами вимушено ставали бійці Червоної армії, що потрапили в оточення; спроби організації руху партизанів належать працівникам спецслужб, залишених в тилу для диверсій; піднесення радянського партизанського руху настало зі створенням у червні 1942 р. Українського штабу партизанського руху (УШПР) на чолі з Т. Строкачем.

Найбільші загони були створені у Чернігівській і Сумській областях. Найвідоміші партизанські керівники двічі Герої Радянського Союзу Сидір Ковпак, Олексій Федоров, Герої Радянського Союзу М. Наумов, О. Сабуров, Я. Мельник та інші. Згодом вони робили глибокі рейди на Захід, отримуючи завдання боротися із частинами УПА. Під час Курської битви радянські партизани провели операцію “Рейкова війна”, знищивши чимало ворожих ешелонів, не даючи змоги перекидати резерви на фронт. У багатьох містах і селах діяли радянські підпільники. Широко відомі організації “Партизанська іскра” на Миколаївщині, “Молода гвардія” в Краснодоні на Луганщині тощо. Партизанські загони виснажували війська окупантів, зробили свій вагомий внесок у перемогу над нацистами, були справжнім другим фронтом.

Перебіг найважливіших воєнних подій. Початок визволення України

Звільнення України від нацистських окупантів Почалося в ході Сталінградської битви. 18 грудня 1942 р. Червона армія зайняла перший український населений пункт – село Півнівка Ворошиловградської (тепер Луганської) області. Широкомасштабне визволення території України розпочалося після перемоги Червоної армії в Курській (Орловсько-Курській) битві (липень-серпень 1943 р.), яка завершилася взяттям Червоною армією Харкова.

Битва за Дніпро. Визволення Києва. Радянські війська швидко наблизились до Дніпра і форсували його, хоча німецькі укріплення (“Східний вал”) були досить міцними. Битва за Дніпро (серпень-грудень 1943 р.) закріпила ініціативу за Червоною армією. В ході цієї битви 6 листопада 1943 р. радянські війська І Українського фронту (командувач Н. Ватутін) Вступили до Києва, зазнавши значних невиправданих втрат, оскільки виконували наказ Й. Сталіна взяти місто до більшовицького свята “за будь-яку ціну”.

Корсунь-Шевченківська наступальна операція. У Січні-лютому 1944 р. в Корсунь-Шевченківській операції радянські війська оточили й знищили чимале угруповання ворога, цю битву ще називають “Сталінград на Дніпрі”. Відкрився шлях для визволення Правобережної та Західної України.

Депортація кримських татар та інших народів Криму. У квітні-травні 1944 р. Червона армія успішно здійснила Кримську наступальну операцію. Після цього все кримськотатарське населення (близько 240 тис.) було звинувачене в колабораціонізмі й депортоване в Середню Азію. Така ж доля спіткала грецьке, вірменське і болгарське населення. Майже половина виселених загинула.

Карпатсько-Ужгородська наступальна операція. В другій половині 1944 р. радянські війська здійснили Львівсько-Сандомирську (липень 1944 р.), Яссько-Кишинівську (серпень 1944 р.) і Карпатсько-Ужгородську (вересень-жовтень 1944 р.) наступальні операції. 8 жовтня 1944 р. звільнено с. Лавочне тодішньої Дрогобицької області – останнє на території УРСР, а 28 жовтня 1944 р. зі всієї сучасної території України (Закарпаття) нацистські окупанти були вигнані, визволення всієї території України.

Перемога у Великій Вітчизняній війні

Повна перемога над Німеччиною настала 8 травня 1945 р., коли було підписано акт про її капітуляцію. Й. Сталін оголосив 9 травня 1945 р. завершенням Великої Вітчизняної війни, Днем Перемоги. З розгромом Японії 2 вересня 1945 р. закінчилася Друга світова війна. Головні нацистські злочинці та їхня ідеологія були засуджені на Нюрнберзькому процесі (1945-1946 рр.).

Основні результати та наслідки війни для України й українського народу.

У цій війні Україна втратила близько 8 млн осіб, п’яту частину населення; понад 10 млн мешканців залишилися без даху над головою. Було зруйновано близько 700 міст, 30 тис. сіл, понад 16 тис. промислових підприємств, матеріальні збитки становили 42 % від усіх збитків СРСР.

Внесок українського народу в перемогу над Німеччиною та її союзниками.

    – Україна в загальну перемогу внесла величезний вклад. У складі Червоної армії воювало близько 7 млн мешканців України, загинуло 4 млн; – серед командувачів фронтами було чимало українців: С. Тимошенко, М. Кирпоніс, Р. Малиновський, І. Черняхівський, А. Єременко, багато командувачів армій та інших осіб командного складу; – пілот Іван Кожедуб був тричі удостоєний звання Героя Радянського Союзу, 32 особи – двічі Герої; – перемогу над гітлерівцями українці наближали також своєю героїчною працею в радянському тилу; – свій внесок зробили і діячі культури: учений-фізик Є. Патон (автоматичне дугове зварювання під флюсом), лікар М. Стражеско, фізіолог О. Богомолець (сироватка для лікування ран), біохімік О. Палладій (препарат для прискорення згортання крові), поети П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра (вірш “Любіть Україну” ), письменник і кінорежисер О. Довженко (” Україна в огні “), співачка Зоя Гайдай, хоровий диригент Г. Верьовка і багато інших.

Попри всі негаразди та величезні жертви, участь українського народу в Другій світовій війні дала потужний поштовх його національній консолідації, згуртуванню як сучасної європейської нації. Відчуття причетності до Великої Перемоги зміцнювало самоповагу, сприяло загальнонаціональному піднесенню.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...