Помилки і катастрофи

МП-5: Зрадники і шпигуни

Сенсаційний провал таємних радянських агентів Берджесса і Макліна в 1951 році дав поштовх до розкриття шпигунської мережі СРСР у Великобританії. Десяток років високопоставлені англійці шпигували на користь Росії.

Неймовірно, але найнебезпечніша група шпигунів двадцятого століття сформувалася в середовищі Кембріджського університету.

Зав’язка цієї історії доводиться на тридцяті роки. Група студентів відправилася в подорож по річці Ким. Довгі дискусії, відверті розмови приведи їх до думки, що саме комунізм як суспільна система здатний забезпечити краще життя простим людям, що лише комунізм може зупинити і розгромити фашизм.

Найдосвідченіший резидент НКВД, що діяв під крильцем радянського посла в Лондоні Максима Літвінова, зробив все, аби залучити юних романтиків в свої мережі. Він розумів, що випускникам престижного університету судиться зайняти високі місця в британському товаристві, що з часом відомостям, які вони стануть поставляти радянській розвідці, не буде ціни.

Отже, російська шпигунська мережа була розставлена. Її основою сталі безкорисливість, ідеалізм і політична незрілість молодих англійців, їх страх перед фашизмом і ненависть до нього.

Для їх ідеологічної обробки було потрібно всього лише декілька років. Ядро групи зрадників склали Гай Берджесс, Дональд Маклін, Ентоні Блант і Ким Філбі.

Саме Блант став душею групи близькою йому по поглядах талановитої молоді в Тринити-колледже. Син приходського священика, гомосексуаліст, людина блискучих здібностей, Блант поступив в коледж в 1928 році. Показавши прекрасні результати в математиці, мовах і мистецтві, він після закінчення став членом поради коледжу і провідним викладачем.

У тому ж році поступив в коледж і Гарольд Філбі, що отримав прізвисько Ким. Рік потому Блант і Філбі зустрілися у Гая Берджесса, дивака і ексцентрика, що демонстрував незвичайну стійкість до алкоголю і балакучість. Дональд Маклін, син міністра ліберального кабінету, поступив в коледж в 1931 році.

Комуністичні ідеї сповідали багато студентів Тринити-колледжа. Але для більшості з них прихильність марксистсько-ленінському ученню виявилася на зразок дитячої хвороби: подорослішали — і прошло. Для цієї ж четвірки служіння комунізму перетворилося на мету життя.

Після університету Маклін отримав розподіл в міністерство закордонних справ. На співбесіді молодій людині сказали: "Ми знаємо, що ви були віддані комуністичним ідеям під час навчання в університеті. Чи підтримуєте ви їх зараз?"

"Я вирішив поводитися нахабно", — згадував Маклін. — "Так, — сказав я.

— У мене були такі погляди, і я ще не до кінця від них позбавився".
Должно бути, їм сподобалася моя відвертість".

Гай Берджесс, закінчивши Тринити-колледж, вдало влаштувався помічником члена парламенту консерватора Джека Макнамари. До цього часу Берджесс вже кілька разів побував в Москві, де зустрічався з керівниками радянських шпигунських відомств і отримав безпосередньо від них ряд завдань.

Гай Берджесс встановив контакти з російським резидентом в Лондоні. З початком другої світової війни він став секретним кур’єром, що доставляє урядову пошту главам європейських держав. І вся ця надсекретна інформація поступала в розпорядження радянської розвідки. Одночасно Гай "підгодовував" і британські спецслужби. Ета диявольськи складна робота принесла йому солідні "дивіденди". У січні 1939 року МІ-6 запропонував Берджессу штатну посаду.

Ким Філбі, закінчивши Кембрідж, відправився до Відня. Там він допомагав визволяти комуністів з нацистських в’язниць. У Лондоні Філбі з’явився з дружиною

— радянською шпигункою, і незабаром уславився діячем консервативної ориента
ции. У 1937 році як репортер "Таймі" Ким виїхав до Іспанії осве
щать хід громадянської війни. Це було зручне прикриття для передачі ин
формации російським, які підтримували республіканців.

В дні війни

У 1939 році Блант подав заяву на п’ятимісячні курси військової розвідки. Але марксистське минуле запалило перед ним червоне світло, і Бланта повертають в свою частину з клеймом неблагонадійного.

Проте після першої поразки шпигун не ліг духом. Він вступив в корпус армійської розвідки, попав до Дюнкерк, зміг евакуюватися з відступаючими англійськими частинами. А потім, використавши зв’язки Берджесса, перейшов на службу в МІ-5.

Для Філбі шанс пробратися в секретні служби Великобританії з’являться в червні 1940 року з несподіваним дзвінком з військового відомства. Йому запропонували роботу в секції "Д", в знов сформованому відділі МІ-6, якому ставилося завдання здійснювати підривні акції в Європі. На нову роботу зісватав його Гай Берджесс.

Робота в МІ-5 була направлена на забезпечення безпеки в країні. МІ-6 націлювалася на збір розвідданих за кордоном. На той час, коли

там з’явився Філбі, Гай Берджесс вже в повну силу працював на своїх радянських господарів.

Шифрувальники радянського посольства день і ніч кодували величезну кількість матеріалів для передачі до Москви.

Філбі почав шпигунську діяльність, пославши до Москви списки агентів, коди і параметри радіохвиль, узяті з центральних архівів розвідки.

Працюючи в розвідці, Блант познайомився з російськими шпигунами по атомних розробках — доктором Клаусом Фоксом і доктором Аланом Наїн Мей. Не дивлячись на їх очевидні симпатії до комунізму, обоє не усунули від роботи над атомною бомбою. Блант завірив учених в своїй підтримці.

Приблизно в цей час Блант прийняв нове призначення — він став інспектором королівської картинної галереї. Це дозволило йому увійти до вищого світу Англії.

У 1944 році Маклін був призначений начальником канцелярії англійського посольства у Вашингтоні. Один з перших дзвінків він зробив в радянське консульство, аби встановити контакти з новим керівником. В Макліна було багато інформації для російської розвідки. На стіл росіян лягло листування між Рузвельтом і Черчиллем, що містить проекти військових планів і післявоєнної політики.

Після війни Макліна призначили секретарем комітету, що займався класифікацією інформації за роботою над атомною бомбою в США і Англією.

Тим часом Філбі отримав підвищення: його призначили начальником "секції 9", контролюючою шпигунську діяльність проти СРСР. Віднині НКВД, а потім КДБ знав про кожну плановану англійцями шпигунську акцію.

Загроза викриття

Величезна кількість інформації, якою четвірка забезпечувала радянську розвідку і контррозвідку, невблаганно вела до появи підозрінь. І дійсно, першими затурбувалися американці: "Чому росіяни знають про все, що ми збираємося робити?"

Втім, був один унікальний випадок, що загрожував розкрити Філбі. У серпні 1945 року англійська розвідка отримала повідомлення, що співробітник КДБ Костянтин Волков хоче перебігти до Англії. Він обіцяв повідомити імена трьох британських шпигунів, що працюють на Поради в міністерстві закордонних справ і розвідувальних службах. На щастя для Філбі, цю справу передали особисто до його рук.

Коли Філбі прибув до Туреччини, де планувалася зустріч з російським перебіжчиком, Вовків там не з’явився. Незабаром його виявили в Москві — з кулею в потилиці. Багато пізніше Філбі цинічно пояснив: "На карту була поставлена одна голова — Волкова або моя".

Після війни Берджесс перейшов в міністерство закордонних справ і став особистим помічником Гектора Мак-Нейла, заступника міністра закордонних справ в лейбористському уряді.

Але життя в постійній напрузі сильно вплинуло як на нього, так і на Макліна — вони почали пити. Макліна послали до Каїра, але і це не зупинило п’янок. Після одного з нічних загулів Макліна відгукнули назад до Англії.

До 1950 року Берджесс виявився в жахливому стані. У доповідній записці про нього говорилося: "Чим швидше ми позбавимося від цієї огидної людини, тим краще буде для нас". Куди б Берджесс не поїхав, скрізь він напивався і затівав п’яні бійки.

Цікаво, що Берджесс без втоми люто критикував британську політику. Але, проте, це не перешкодило йому в серпні 1950 року отримати призначення до Вашингтона на посаду першого секретаря посольства. Там він зустрівся з Філбі, який став офіцером зв’язку з ЦРУ.

Але петливши на шиї шпигунської групи затягувалася. Філбі вже попередив Берджесса про необхідність крайньої обережності. У Вашингтоні він узяв Гая

під свій "дах". Для Берджесса це був останній шанс уціліти.

Втеча на схід

До 1951 року Філбі, завдяки своєму високому положенню в розвідці, вже знав, що Макліна ось-ось розкриють. Але він не підозрював, що американці також обклали і його, і Берджесса.

Макліна необхідно було попередити, дати йому можливість бігти. Якщо його візьмуть, то, безумовно, змусять заговорити, тому Маклін перетворився на головний біль для всіх. Філбі призначив Берджесса зв’язковим, але той не міг повернутися до Британії без офіційної причини. Тоді він затіяв декілька серйозних скандалів, і розгніваний посол наказав відправити Берджесса додому.

Бланг, що мав контакти в МІ-5, повідомив Гаю точний час, коли "Поштовий голуб" — така була кодова кличка Макліна — буде узятий під варту.

Берджесс предубедил Макліна. Оголосивши, що вони виїжджають у відпустку, обоє того вечора ж сіли на пором до Франції. З тих пір жодного з них в Британії більше не бачили. Наступна прилюдна поява Берджесса і Макли-на сталося в 1956 році на параді в Москві, де їх вшановували як героїв боротьби за комунізм.

До цих пір невідомо, чому Берджесс втік разом з Макліном. Їх поспішна втеча прозвучала для двох кембріджських шпигунів, що залишилися, як похоронна музика.

Під перехресним вогнем

Всього лише декілька годин знадобилося властям, аби несподіване зникнення Берджесса і Макліна пов’язати з Філбі. Глава МІ-6 тут же відгукнув його назад до Лондона. Філбі повівся нахабно, йому удалося якось звалити всю провину на Берджесса, що біг. Невикритому таємному агентові дозволили піти у відставку. Прощальне рукостискання скріпили тисячі фунтів стерлінгів — "за заслуги".

Звільнення Філбі викликало в рядах МІ-6 справжній хаос. Десять співробітників служби було вимушено піти у відставку — не за те, що їх підозрювали в таємному шпигунстві, а за те, що вони не змогли запобігти шпигунству.

У 1955 році уряд нарешті опублікував довгожданий звіт, присвячений зникненню Берджесса і Макліна. Це була суцільна клоунада. Один член парламенту охарактеризував звіт як "образу разведорганов країни".

Але для Філбі найстрашніший момент настав тоді, коли член парламенту Маркус Ліптон зробив парламентський запит. Знервований діяльністю МІ-5, він запитав прем’єра сера Е1ггоні Ідена: "Ви вирішили приховати всю утрату, нанесену сумнівною діяльністю Гарольда Філбі?" У відповідь на це міністр закордонних справ Гарольд Макміллан повідомив парламенту виводи розслідування, проведеного службами міністерства: "У мене немає жодних підстав звинувачувати Філбі в зраді інтересів своєї країни".

Філбі торжествував і в ознаменування перемоги провів прес-конференцію. "Я ніколи не був комуністом", — заявив він.

На підставі цих висловів МІ-6 знову почав використовувати Філбі як агента. У ту пору він працював репортером газети "Обсервер" на Близькому Сході знову почав підгодовувати секретною інформацією радянські розвідувальні служби.

Пастка закривається

Але Філбі не пішов від викриття. Відділ МІ-5 як і раніше стверджував, що Філбі — "кріт", і ці слова остаточно підтвердилися, коли з Росії до Англії раптово перебіг співробітник КДБ Анатолій Голіцин. Він без коливань назвав Філбі третьою людиною в "кембріджській четвірці".

У січні 1963 року старий друг Філбі розвідник Ніколас Еліот летить на Близький Схід, аби розібратися в нових фактах, пов’язаних з таємною діяльністю маститого журналіста.

"Ти використовував мене багато років, сказав він Філбі, — і тепер я взнаю від тебе всю правду, навіть якщо мені доведеться витягувати її з тебе.

Генеральний прокурор сер Джон Гобсон погодився надати шпигунові певні гарантії безпеки в обмін на повне і чистосердечне визнання.

Філбі розповів, як його завербували і виучили, детально описав свою працю подвійним агентом. Але назвати зв’язки і підписати письмове визнання відмовився.

Еліот повернувся до Англії за подальшими інструкціями, а Філбі втік в СРСР. Верховна Рада надала йому політичний притулок, Філбі отримав радянське громадянство і роботу в КДБ.

"Кріт" в Бекингемськом палаці

Після втечі Філбі в Англії залишився лише Ентоні Блант. Він працював в тісному контакті з Берджессом і тепер боявся, що той, знаходячись в безпеці в Москві.

На той час, коли Блант з’явився перед слідчим Уїльямом Ськардоном, його вже допитували одинадцять разів. Після того, як йому гарантували певні знижки за вироком у всьому зізнався.

Не дивлячись на визнання в шпигунській діяльності, Бланта залишили на посаді старшого інспектора королівської картинної галереї.

Чотирнадцять років опісля, коли правда про "кембріджську четвірку" вийшла назовні, прем’єр-міністр Маргарет Тетчер вимушена була заявити: "У квітні 1964 року сер Ентоні Блант повідомив в органи безпеки, що він регулярно передавав інформацію російським, працюючи в розвідці…" Незабаром після цієї заяви представник Бекингемського палацу оголосив, що Блант позбавлений рицарського звання.

Нарешті "кріт", що окопався в Бекингемськом палаці, був витягнутий на сонечко. Сім років опісля він помер, збезчещений і знехтуваний навіть своїм постійним партнером-гомосексуалістом.

Берджесс помер раніше, в 1963 році, розбитий хворобами і що спився. Маклін помер майже одночасно з Блантом. Філбі до кінця працював на КДБ.

Він жартував, що лише дві речі не може пробачити Британії — шрами, отримані під час гри в крикет, і мармелад. Але в 1982 році на російському вантажному судні, що стало на якір біля берегів Суссжса на містку була відмічена сутула фігура з біноклем в руках. Це був Філбі, що вирішив в послідами разів поглянути на Батьківщину.

Він помер в Москві в травні 1988 року і був похований зі всіма військовими почестями на кладовищі в Кунцево.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Загрузка...

Читати ще

  1. Подружжя Розенберг: "Атомні шпигуни"